Welcome to our website where we explore the Bible! Pleasure to meet you here!
May your journey into the world of the Holy Scriptures be engaging and inspiring!
You can change reading language: uk ru
Parallel
New Living Translation
Сучасний переклад
Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в’язнів передали офіцеру [71] на ім’я Юлій, який служив у полку імператора.
Ми сіли на адрамитський корабель, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя. З нами був Аристарх, македонець із Солуні.
The next day when we docked at Sidon, Julius was very kind to Paul and let him go ashore to visit with friends so they could provide for his needs.
Наступного дня ми припливли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього.
Putting out to sea from there, we encountered strong headwinds that made it difficult to keep the ship on course, so we sailed north of Cyprus between the island and the mainland.
Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер.
Keeping to the open sea, we passed along the coast of Cilicia and Pamphylia, landing at Myra, in the province of Lycia.
Ми пройшли через відкриті води біля берегів Кілікії та Памфилії і прибули до Міри, що в Лікії.
There the commanding officer found an Egyptian ship from Alexandria that was bound for Italy, and he put us on board.
Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.
We had several days of slow sailing, and after great difficulty we finally neared Cnidus. But the wind was against us, so we sailed across to Crete and along the sheltered coast of the island, past the cape of Salmone.
Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Кніда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми попливли на південь до Криту біля Салмона.
We struggled along the coast with great difficulty and finally arrived at Fair Havens, near the town of Lasea.
Долаючи великі труднощі, ми пливли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея.
Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що юдейський Піст [72] уже пройшов.
“Men,” he said, “I believe there is trouble ahead if we go on — shipwreck, loss of cargo, and danger to our lives as well.”
Павло попереджав їх: «Люди, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. Під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наше життя».
But the officer in charge of the prisoners listened more to the ship’s captain and the owner than to Paul.
Та офіцера переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова.
And since Fair Havens was an exposed harbor — a poor place to spend the winter — most of the crew wanted to go on to Phoenix, farther up the coast of Crete, and spend the winter there. Phoenix was a good harbor with only a southwest and northwest exposure.
Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і, якщо вдасться, дістатися Фенікса, міста на Криті, і вже там перебути зиму. У Феніксі була бухта, яка виходила як на південно-західне, так і на північно-західне узбережжя.
The Storm at Sea
When a light wind began blowing from the south, the sailors thought they could make it. So they pulled up anchor and sailed close to the shore of Crete.
Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.
But the weather changed abruptly, and a wind of typhoon strength (called a “northeaster”) burst across the island and blew us out to sea.
Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник».
The sailors couldn’t turn the ship into the wind, so they gave up and let it run before the gale.
Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові.
Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен.
Then the sailors bound ropes around the hull of the ship to strengthen it. They were afraid of being driven across to the sandbars of Syrtis off the African coast, so they lowered the sea anchor to slow the ship and were driven before the wind.
Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль.
The next day, as gale-force winds continued to batter the ship, the crew began throwing the cargo overboard.
Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж,
The following day they even took some of the ship’s gear and threw it overboard.
а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя.
The terrible storm raged for many days, blotting out the sun and the stars, until at last all hope was gone.
Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок.
No one had eaten for a long time. Finally, Paul called the crew together and said, “Men, you should have listened to me in the first place and not left Crete. You would have avoided all this damage and loss.
Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди.
But take courage! None of you will lose your lives, even though the ship will go down.
Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо.
For last night an angel of the God to whom I belong and whom I serve stood beside me,
Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу.
and he said, ‘Don’t be afraid, Paul, for you will surely stand trial before Caesar! What’s more, God in his goodness has granted safety to everyone sailing with you.’
Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”.
So take courage! For I believe God. It will be just as he said.
Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано.
Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля.
Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів.[73] Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять.[74]
At this rate they were afraid we would soon be driven against the rocks along the shore, so they threw out four anchors from the back of the ship and prayed for daylight.
Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.
Then the sailors tried to abandon the ship; they lowered the lifeboat as though they were going to put out anchors from the front of the ship.
Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля.
But Paul said to the commanding officer and the soldiers, “You will all die unless the sailors stay aboard.”
Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку».
So the soldiers cut the ropes to the lifeboat and let it drift away.
Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.
Just as day was dawning, Paul urged everyone to eat. “You have been so worried that you haven’t touched food for two weeks,” he said.
Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли.
“Please eat something now for your own good. For not a hair of your heads will perish.”
Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови».
Then he took some bread, gave thanks to God before them all, and broke off a piece and ate it.
Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти.
Then everyone was encouraged and began to eat —
Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли.
After eating, the crew lightened the ship further by throwing the cargo of wheat overboard.
Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.
When morning dawned, they didn’t recognize the coastline, but they saw a bay with a beach and wondered if they could get to shore by running the ship aground.
А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати.
So they cut off the anchors and left them in the sea. Then they lowered the rudders, raised the foresail, and headed toward shore.
Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега.
But they hit a shoal and ran the ship aground too soon. The bow of the ship stuck fast, while the stern was repeatedly smashed by the force of the waves and began to break apart.
Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі.
The soldiers wanted to kill the prisoners to make sure they didn’t swim ashore and escape.
Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти.
But the commanding officer wanted to spare Paul, so he didn’t let them carry out their plan. Then he ordered all who could swim to jump overboard first and make for land.
Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші.