Приветствую тебя на сайте, где мы исследуем Библию! Добро пожаловать!
Пусть твое путешествие в мир Священного Писания будет увлекательным и вдохновляющим!
Ты можешь сменить язык чтения: uk en
Параллельное чтение
Новый русский перевод
Переклад Хоменка
Галаадитянин Иеффай был могучим воином. Его отцом был Галаад, а матерью — блудница.
Єфта, гілеадій, був муж хоробрий; а був він син блудниці, — батько ж Єфти був Гілеад.
Жена Галаада тоже родила ему сыновей, и когда они выросли, они выгнали Иеффая.
— Ты не будешь наследовать в нашей семье ничего, — сказали они ему, — потому что ты сын другой женщины.
— Ты не будешь наследовать в нашей семье ничего, — сказали они ему, — потому что ты сын другой женщины.
Жінка Гілеада породила йому також синів. І коли повиростали сини його жінки, то й прогнали Єфту, кажучи йому: “Нема тобі спадщини в домі нашого батька, бо ти син другої жінки.”
Иеффай убежал от своих братьев и поселился в земле Тов, где вокруг него собрались изгои, которые вместе с ним совершали набеги.
І втік Єфта геть від братів своїх і оселився в краю Тов. Збирались до Єфти пройдисвіти та й мандрували за ним.
Некоторое время спустя, когда аммонитяне пошли войной на Израиль,
Після якогось часу розпочали сини Аммона Війну з Ізраїлем.
старейшины Галаада пошли, чтобы привести Иеффая из земли Тов.
Як же розпочали сини Аммона війну з Ізраїлем, пішли старші гілеадські, щоб узяти Єфту з краю Тов.
— Приходи, — сказали они, — и будь нашим воеводой, чтобы нам воевать с аммонитянами.
Сказали вони до Єфти: “Ходи, будеш нашим вождем, і ми будемо воювати з синами Аммона.”
Иеффай сказал им:
— Разве не вы возненавидели и выгнали меня из дома моего отца? Зачем же вы приходите ко мне сейчас, когда вы в беде?
— Разве не вы возненавидели и выгнали меня из дома моего отца? Зачем же вы приходите ко мне сейчас, когда вы в беде?
А Єфта відповів старшинам гілеадським: “Хіба ви не зненавиділи мене й не прогнали мене з батьківського дому? Чого ж тепер, коли вам скрутно, приходите до мене?”
Старейшины Галаада сказали ему:
— И все же мы обращаемся сейчас к тебе; пойдем с нами, чтобы воевать с аммонитянами, и ты будешь главой всех жителей Галаада.
— И все же мы обращаемся сейчас к тебе; пойдем с нами, чтобы воевать с аммонитянами, и ты будешь главой всех жителей Галаада.
Старші ж сказали до Єфти: “Власне того ми й вернулися тепер до тебе; ходи з нами, воюватимеш із синами Аммона й будеш головою над нами та над усіма мешканцями Гілеаду.”
Иеффай ответил:
— Допустим, вы вернете меня, чтобы воевать с аммонитянами, и Господь отдаст их мне, — стану ли я и вправду вашим главой?
— Допустим, вы вернете меня, чтобы воевать с аммонитянами, и Господь отдаст их мне, — стану ли я и вправду вашим главой?
Єфта же мовив до старших гілеадських: “Коли мене повернете, щоб я воював із синами Аммона, й Господь віддасть їх у мої руки, чи справді стану я над вами головою?”
Старейшины Галаада ответили:
— Господь свидетель между нами! Мы непременно сделаем, как ты говоришь.
— Господь свидетель между нами! Мы непременно сделаем, как ты говоришь.
Старші гілеадські відповіли Єфті: “Нехай буде Господь свідком між нами, коли не вчинимо по твоєму слову.”
Иеффай пошел со старейшинами Галаада, и народ поставил его над собой вождем и воеводой. Иеффай повторил все свои слова перед Господом в Мицпе.
От і пішов Єфта з гілеадськими старшинами, й настановив його народ головою й вождем над собою. І повторив Єфта усі свої слова в Міцпі перед Господом.
Затем он отправил послов к царю аммонитян с вопросом:
— Что ты имеешь против меня, что напал на мою страну?
— Что ты имеешь против меня, что напал на мою страну?
Тоді Єфта послав до аммонського царя послів сказати йому: “Що тобі до мене, що виступаєш проти мене, щоб іти війною на мою землю?”
Царь аммонитян ответил послам Иеффая:
— Когда Израиль шел из Египта, он захватил мою землю от реки Арнона до реки Яббока и до Иордана. Итак, верни ее добровольно.
— Когда Израиль шел из Египта, он захватил мою землю от реки Арнона до реки Яббока и до Иордана. Итак, верни ее добровольно.
І відповів цар аммонський до послів Єфти: “Бо Ізраїль, ідучи з Єгипту, забрав у мене землю від Арнона до Яббоку та до Йордану. Тож поверни мені її тепер мирно.”
Иеффай еще раз отправил послов к царю аммонитян
Але Єфта послав знову послів до царя аммонського
сказать ему:
— Вот что говорит Иеффай: Израиль не захватывал ни земель Моава, ни земель аммонитян.
— Вот что говорит Иеффай: Израиль не захватывал ни земель Моава, ни земель аммонитян.
і звелів йому сказати: “От що каже Єфта: Ізраїль не забирав у моавитян та синів Аммона їхньої землі.
Когда они шли из Египта, Израиль прошел через пустыню до Красного моря и пришел к городу Кадеш.
Бо вийшовши з Єгипту, Ізраїль перейшов пустиню до Червоного моря й прийшов у Кадеш.
Израиль отправил послов к царю Эдома, говоря: «Позволь мне пройти через твою страну», но царь Эдома не стал слушать. Он посылал и к царю Моава, но и тот отказал. И Израиль оставался в Кадеше.
Звідсіль вислав він послів до едомського царя з просьбою: Дозволь мені, будь ласка, перейти через твою землю! Та цар едомський не вволив його волі. Так само послано було й до царя моавського, та не хотів і той. Тож і сидів Ізраїль у Кадеші.
Затем он странствовал по пустыне, обошел земли Эдома и Моава, пришел к восточной стороне земель Моава и поставил лагерь на другой стороне Арнона. Он не вошел в землю Моава — Арнон и был границей моавитян.
І мандрував він пустинею, і, обійшовши Едомську й Моавську землю, пройшов на схід від Моав-землі та й отаборився по тім боці Арнону, не порушуючи моавської границі: Ар-нон бо становив моавську границю.
Израиль отправил послов к Сигону, царю аморреев, который правил в Хешбоне, и сказал ему: «Позволь нам пройти через твою страну к себе».
Потім післав Ізраїль послів до Сихона, царя аморійського, царя Хешбону, й звелів йому сказати: Дозволь нам лишень пройти через твою землю до нашої оселі!
Но Сигон не доверял Израилю и не дал пройти через свою землю. Он собрал всех своих воинов, разбил лагерь в Иахаце и напал на Израиль.
Сихон же не згодився дозволити Ізраїлеві пройти через свою землю. Зібрав він увесь народ свій і, отаборившись у Ягці, вдарив на Ізраїля.
Тогда Господь, Бог Израиля, отдал Сигона и всех его воинов в руки израильтян, и они разбили их. Израиль овладел землей аморреев, которые жили в той стране,
Але Господь, Бог Ізраїля, віддав Сихона й увесь люд його Ізраїлеві на поталу, й він побив їх і тим робом заволодів Ізраїль усією землею аморіїв, що жили в ній;
захватив ее целиком, от Арнона до Яббока и от пустыни до Иордана.55
і зайняв усі границі аморійські від Арнону до Яббоку й від пустині до Йордану.
Итак, раз Господь, Бог Израиля, прогнал аморреев от Своего народа, Израиля, какое у тебя право владеть ею?
І оце тепер, коли Господь, Бог Ізраїля, прогнав аморіїв перед своїм народом Ізраїлем, ти хочеш і собі нас прогнати?
Разве тебе не довольно владеть тем, что дал тебе твой бог Кемош?56 А мы будем владеть всем, что дал нам Господь, наш Бог.
Хіба ти не володієш тим, чим твій бог Кемош наділив тебе? Чому б нам не володіти всім тим, що Господь, Бог наш, зоставив пустим перед нами?
Чем ты лучше Валака, сына Циппора, царя Моава? Разве он когда-нибудь ссорился с Израилем или воевал с ним?
Хіба ти часом ліпший від Балака, сина Ціпора, царя моавського? Чи ж він задирався коли з Ізраїлем, або, може, воював із ним?
Израиль жил в Хешбоне, Ароере, прилегающих к ним поселениях и во всех городах по Арнону триста лет. Что же ты не захватил их за это время?
Вже триста років, як осівсь Ізраїль у Хешбоні і в його містечках, в Ароері та в його містечках, і в усіх містах, що вздовж Арнону: чому ж ви за ввесь той час не віднімали їх?
Я не провинился перед тобой, а ты причиняешь мне зло, идя на меня войной. Господь — судья. Пусть Он решит сегодня тяжбу между израильтянами и аммонитянами.
Не заподіяв я тобі ніякого лиха. Ти мене кривдиш, вдираючись до мене війною! Нехай Господь, Суддя, сьогодні розсудить між синами Ізраїля й синами Аммона.”
Но царь аммонитян не послушал слов Иеффая.
Та цар синів Аммона не зважав на слова, що переказав йому Єфта послами.
И Дух Господа сошел на Иеффая. Иеффай прошел через Галаад и Манассию, через Мицпу, что в Галааде, и оттуда двинулся на аммонитян.
Тоді зійшов на Єфту дух Господній, і він перейшов Гілеад і Манассію, далі двигнувся на Міцпу гілеадську й звідтіль прибув до синів Аммона.
Иеффай поклялся перед Господом:
— Если Ты отдашь аммонитян в мои руки,
— Если Ты отдашь аммонитян в мои руки,
І обрікся Єфта перед Господом таким обітом: “Якщо ти віддаси синів Аммона мені у руки,
то все, что выйдет из дверей моего дома мне навстречу, когда я вернусь с победой, будет принадлежать Господу, и я принесу это в жертву всесожжения.
то хто б не вийшов із дверей моєї хати мені назустріч, коли повертатимусь побідно від синів Аммона, той буде Господеві, і я принесу його на всепалення.”
Иеффай переправился, чтобы сразиться с аммонитянами, и Господь отдал их в его руки.
І двигнувся Єфта на синів Аммона, воювати з ними, і видав їх Господь йому в руки.
Он опустошил двадцать городов от Ароера до предместий Миннита и до самого Авел-Керамима. Так Израиль покорил аммонитян.
І він громив їх від Ароеру до Мінніту, через двадцять міст і аж до Авел-Кераміму. Отак покорилися сини Аммона перед синами Ізраїля.
Когда Иеффай вернулся к себе домой в Мицпу, то кому же и было выйти ему навстречу, как не его дочери, танцующей под звуки бубнов! Она была его единственным ребенком. Кроме нее, у него не было больше ни сына, ни дочери.
Повертавсь Єфта у Міцпу додому, аж ось дочка його виходить йому назустріч з бубнами й танцями. Була ж вона в нього єдина; не було в нього, опріч неї, ні сина, ні дочки.
Увидев ее, он разорвал на себе одежду и закричал:
— О! Моя дочь! Ты сразила меня! Ты стала причиной моего несчастья, ведь я дал Господу клятву, которую не могу нарушить.
— О! Моя дочь! Ты сразила меня! Ты стала причиной моего несчастья, ведь я дал Господу клятву, которую не могу нарушить.
Побачивши її, роздер він на собі одежу й скрикнув: “Ой горе, донечко моя, як ти мене засмутила! Занапастила ти мене! Відкрив я мої уста перед Господом і мушу дотримати слова.”
— Мой отец, — ответила она, — ты дал Господу слово. Сделай со мной то, что ты обещал, ведь Господь дал тебе отомстить твоим врагам, аммонитянам.
Вона відказала йому: “Батеньку мій! Коли відкрив ти твої уста перед Господом, чини зо мною так, як ти обрік. Дав же таки Господь тобі помститись над твоїми ворогами, над синами Аммона.”
Но исполни одну мою просьбу, — сказала она. — Дай мне два месяца срока, чтобы мне пойти и погулять в горах, поплакать с моими подругами о том, что мне уже никогда не суждено выйти замуж.
Просила вона лише в батька свого: “Одне тільки вволи мені: дай мені волю два місяці, й піду я собі з подругами моїми в гори оплакувати моє дівоцтво.”
— Иди, — сказал он и отпустил ее на два месяца.
Она вместе с девушками пошла в горы и плакала о том, что ей уже никогда не суждено выйти замуж.
Она вместе с девушками пошла в горы и плакала о том, что ей уже никогда не суждено выйти замуж.
Він відказав: “Іди!” І пустив її на два місяці. І пішла вона з подругами своїми в гори оплакувати своє дівоцтво.
Когда же два месяца прошли, она вернулась к своему отцу, и он сделал с ней то, о чем поклялся. А она была девственницей.
Отсюда и происходит израильский обычай,
Отсюда и происходит израильский обычай,
Як же минуло два місяці, повернулась вона до батька свого, і він виконав на ній обіт свій, що ним обрікся. Вона ж не знала мужа. І ввійшло в звичай в Ізраїлі: