Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Мій сину! коли ти за ближнього твого поручився й дав руку твою за другого, —
То ти звязав себе словами з власних уст твоїх, обіцянкою сам собі сїло накинув.
Вчини ж, мій сину, ось що, щоб звільнити себе, — бо ти попався в руки ближньому твому: йди, впади йому, твойму ближньому, в ноги;
Не дай твоїм очам нї сну, анї задрімати — війкам твоїм;
Рятуй себе, як серна, з руки, як пташка з рук птахоловця.
Йди, лїнивий, до мурашки, приглянься її дїланню, й навчись розуму.
Нема отамана у неї, нї наставника, нї зверхника;
А лїтом готує вона хлїб собі, збірає в жнива корм свій.
Докіль спати меш, лїнивче? коли ти встанеш зо сну твого?
Не довго поспиш, не довго дрімати меш, не довго полежиш, згорнувши руки;
А прийде, як волоцюга, біднота на тебе, й недоля твоя, мов той сїпака.
Чоловік лукавий, чоловік безбожний ходить із льживими устами;
Моргає він очима, потирає ногами, дає знаки палцями своїми;
У серцї ж у його омана; він придумує лихо по всяк час, розсїває незгоду.
За се нагло прийде погибель на него, буде, як стій, розбитий — без рятунку.
От шестеро речей, ненавидних у Бога, ба семеро, гидких душі його:
Се очі горді, язик, що лжу сплїтає, руки, що кров безвинну проливають,
Серце, що кує лихі задуми, ноги, що біжять сквапно до злого,
Се сьвідок, що ясить-видумує неправду, та незгоду між братами розсїває.
Храни, мій сину, що твій батько заповідає, й материної науки не цурайся;
На серцї їх собі по всї часи навяжи, повісь собі їх на шиї.
Як ходиш ти, нехай дорогу тобі вказують; як ти лежиш і спиш, нехай тебе чатують:
Бо заповідь — се твій сьвітильник, навчаннє — се сьвітло, дорога ж до жизнї — се докір і наука;
Щоб остерігати тебе од ледачої женщини, від підлестного язика чужої.
Не пожадай вроди її в серцї твойму, й не давай себе принадити морганнєм її;
Бо задля блудницї убожіють до кусня хлїба, а мужняя жена вловляє дорогу душу.
Чи жару ж набереш у пазуху, й не прогорить платтє твоє?
Чи пійдеш по жару, не спікши ніг собі?
Таке жде кожного, хто входить до жінки ближнього свого: хто дотикнеться її, не буде без вини.
Про злодїя нїхто байдужен не буває, хоч би він крав голодний, щоб попоїсти;
А вже як спіймається, то заплатить у семеро все; що має він в домівцї, все втеряє.
Хто ж перелюбствує з жінкою чужою, ума в його нема; той губить душу свою, хто се чинить.
Побоїв і сорому набереться він, і безчесть його не зотреся.
Бо ревнованнє й лютість мужа не пощадить в день пімсти;
Не прийме він нїякого викупу й не вдовольниться, хоч би ти й як багато давав дарів.
← (Приповістей 5) | (Приповістей 7) →