Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Хоменка
Переклад Огієнка
Після цього Іов розтулив уста й лихословив свій день.
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
«Нехай загине день, коли я народився
і ніч, що сказала: Зачався чоловік!
і ніч, що сказала: Зачався чоловік!
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
Той день хай стане тьмою,
хай Бог з висоти не згадує про нього,
нехай світло не сяє над ним,
хай Бог з висоти не згадує про нього,
нехай світло не сяє над ним,
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!..
нехай його перекреслить тьма й тінь чорна,
нехай над ним повисне хмара,
нехай густий туман його збентежить.
нехай над ним повисне хмара,
нехай густий туман його збентежить.
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
А ніч оту хай ухопить темрява,
нехай не лічиться з днями року,
у місяців число нехай не входить!
нехай не лічиться з днями року,
у місяців число нехай не входить!
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
Та ніч нехай буде безплідна,
радість до неї хай не завітає.
радість до неї хай не завітає.
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Хай проклянуть її ті, що проклинають день,
ті, що готові розбудити Левіятана.
ті, що готові розбудити Левіятана.
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Нехай померхнуть зорі її світанку,
нехай чекає світла, та даремно,
нехай повік зорі не бачить,
нехай чекає світла, та даремно,
нехай повік зорі не бачить,
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
тому що не замкнула
дверей мені в утробі
й горя від очей моїх не скрила.
дверей мені в утробі
й горя від очей моїх не скрила.
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
Чому, вже у лоні матері, не вмер я,
як вийшов з утроби, не загинув?
як вийшов з утроби, не загинув?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Навіщо прийняли мене коліна?
Навіщо було мені ссати груди?
Навіщо було мені ссати груди?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Тепер лежав би, спочивав би я,
спав би й мав би спокій
спав би й мав би спокій
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
з царями й радниками краю,
які споруджують собі могили;
які споруджують собі могили;
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
або з князями, що мають золота багато
і що наповнюють свої палати сріблом;
і що наповнюють свої палати сріблом;
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
і не було б мене, як закопаного викидня,
чи як немовляток, що не бачили світу.
чи як немовляток, що не бачили світу.
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
Там не шаліють більше злочинці,
там спочивають знеможені,
там спочивають знеможені,
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
там же спокійні в'язні,
не чують крику посіпаки.
не чують крику посіпаки.
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
Малий, великий, там вони обидва,
і раб від свого пана вільний.
і раб від свого пана вільний.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
Пощо дає він світло бідоласі,
і життя тим, яким на серці гірко?
і життя тим, яким на серці гірко?
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Тим, що виглядають смерти, а її немає,
тим, що шукають її більш, ніж скарбів;
тим, що шукають її більш, ніж скарбів;
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
тим, що радіють без міри,
веселяться, коли знайдуть домовину!
веселяться, коли знайдуть домовину!
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
Людині, що її дорога закрита,
що її Бог огородив навколо?
що її Бог огородив навколо?
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
Зідхання стало мені хлібом,
як вода, линуть мої скарги,
як вода, линуть мої скарги,
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
бо страх, якого я побоювався, напав на мене,
і те, чого лякавсь я, надійшло на мене.
і те, чого лякавсь я, надійшло на мене.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.