Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Хоменка
Переклад Огієнка
«Чи ж то життя людини на землі не служба?
Чи ж не як дні поденника, дні його?
Чи ж не як дні поденника, дні його?
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
Неначе раб, що прагне холодку,
немов поденник, що жде заплати,
немов поденник, що жде заплати,
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
так місяці омани випали мені на долю,
і припали мені ночі болю.
і припали мені ночі болю.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
Коли лягаю, то кажу: Коли той день настане?
Коли встаю: Коли вже вечір?
І насичуюсь турботами до смерку.
Коли встаю: Коли вже вечір?
І насичуюсь турботами до смерку.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“ І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
Тіло моє вкрилось червою і струпом,
шкіра моя потріскалась, узялася гноєм.
шкіра моя потріскалась, узялася гноєм.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
Дні мої линуть швидше, ніж човник,
і безнадійно пропадають.
і безнадійно пропадають.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
Згадай же, що життя моє — лиш подув.
Очі мої вже не зазнають більше щастя.
Очі мої вже не зазнають більше щастя.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
Око, що бачило мене, вже більше не побачить,
очі твої шукатимуть мене, та мене більш не буде.
очі твої шукатимуть мене, та мене більш не буде.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
Розвіюється хмара і минає,
отак хто сходить до Шеолу, вже звідтіль не вийде.
отак хто сходить до Шеолу, вже звідтіль не вийде.
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить,
Не повернеться вже більше до себе в хату,
і місце, де він був, його вже не впізнає.
і місце, де він був, його вже не впізнає.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
Тим то не буду стримувати уст моїх
і говоритиму в печалі мого духу,
я скаржитимусь у горі душі моєї.
і говоритиму в печалі мого духу,
я скаржитимусь у горі душі моєї.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
Чи ж то я море чи морська потвора,
що ти проти мене ставиш сторожу?
що ти проти мене ставиш сторожу?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
Коли гадаю: втішить мене моя постіль,
ложе моє допоможе перенести мою скаргу,
ложе моє допоможе перенести мою скаргу,
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
тоді жахаєш мене снами,
і примарами мене лякаєш.
і примарами мене лякаєш.
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
І я волів би задушитись,
смерть мені ліпша від страждання.
смерть мені ліпша від страждання.
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
Я сохну, я не буду жити завжди!
Облиш мене, бо дні мої — лише подув!
Облиш мене, бо дні мої — лише подув!
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
І що той чоловік, щоб його цінувати,
звертати на нього твою увагу,
звертати на нього твою увагу,
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
навідуватись до нього щоранку,
і випробовувати його щохвилі?
і випробовувати його щохвилі?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
Коли ти перестанеш за мною назирати,
даси мені спокійно слину проковтнути?
даси мені спокійно слину проковтнути?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
Та коли я і згрішив, що тобі заподіяв,
тобі, що наглядаєш за людиною?
Чому ж мене ціллю собі поставив,
так що зробивсь я тягарем для себе?
тобі, що наглядаєш за людиною?
Чому ж мене ціллю собі поставив,
так що зробивсь я тягарем для себе?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?