Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Хоменка
Сучасний переклад
І він прибув у Дербу і Лістру. А був там один учень, Тимотей на ім'я, син однієї жінки, віруючої юдейки, а батька грека.
Павло також відвідав Дервію та Лістру, де знаходився послідовник на ім’я Тимофій. Мати його була віруючою юдейкою, а батько греком.
Він мав добру славу між братами Лістри й Іконії.
Про Тимофія добре говорили браття в Лістрі та Іконії.
Павло хотів узяти його з собою і, взявши, обрізав із-за юдеїв, що були в тих місцях; усі бо знали, що його батько був грек.
Павло хотів, щоб Тимофій пішов із ним, тому він зробив обрізання Тимофієві. Це було зроблено заради юдеїв, які мешкали у тієї місцевості, оскільки ті знали, що Тимофіїв батько був греком.
Якже проходили через міста, передавали їм, щоб берегти ті постанови, що їх були схвалили апостоли і старші в Єрусалимі.
Проходячи через інші міста, вони передавали віруючим для послуху настанови, прийняті апостолами й старійшинами в Єрусалимі.
Отак Церкви утверджувались у вірі й росли числом щоденно.
Тож церкви міцнішали в вірі, й число віруючих зростало з кожним днем.
Вони пройшли через Фригію і Галатський край, а Дух Святий заборонив їм звіщати слово в Азії.
Павло та його супутники пройшли землю Фриґійську та Ґалатську, але Дух Святий не дозволяв їм проповідувати Слово в Малій Азії.
Дійшовши до Місії, вони пробували пройти у Вітинію, та Дух Ісуса їм того не дозволив,
Дійшовши до кордону Мізії, вони збиралися йти до Віфінії, але Дух Ісуса не пустив їх.
Аж тут з'явилось Павлові вночі видіння: один македонець стоїть і, благаючи його, каже: «Перейди в Македонію і допоможи нам.»
Вночі Павлові було видіння, в якому якийсь чоловік із Македонії постав перед ним, благаючи: «Прийди до Македонії й допоможи нам».
Як тільки він побачив це видіння, ми зараз же старались вийти в Македонію, зрозумівши, що Бог нас покликав звіщати їм Євангелію.
Після цього видіння, ми [41] одразу ж зібралися йти до тієї землі, вирішивши, що то Бог покликав нас проповідувати македонцям Благовість.
Відпливши з Троади, ми подались просто на Самотракію, а другого дня на Неаполь,
Ми відпливли з Троади й попрямували до Самотракії, а наступного дня пристали до Неаполя.
звідти ж направилися на Филиппи, столичне місто частини Македонії — (римської) колонії. Ми перебули днів кілька у тім місті.
Звідти ми пішли до міста Филипи, що було римською колонією та головним містом тієї частини Македонії, і провели там кілька днів.
Суботнього ж дня вийшли поза браму над річку, де звичайно відбувалася молитва, та й посідавши, розмовляли з жінками, що там були зійшлися.
В суботу ми вирушили за міську браму, до річки, сподіваючись, що знайдемо там місце для молитви. Ми сіли й почали розмовляти з жінками, які зібралися там.
А слухала нас одна жінка, на ім'я Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятир, що почитала Бога. Господь відкрив їй серце так, що вона вважала на слова Павлові.
Серед них була жінка на ймення Лідія. Вона була купчихою, та торгувала багряними тканинами в місті Тіатирі. Вона поклонялася істинному Богу. Лідія слухала нас, і Господь відкрив її серце назустріч тому, що казав Павло.
Коли ж охристилася вона і її дім, запросила нас, кажучи: «Як ви мене визнали за вірну Господові, ввійдіть і перебувайте у моїм домі.» І примусила нас.
Коли вона та її домашні охрестилися, вона почала благати нас: «Якщо ви вважаєте, що я справді вірую в Господа, то зупиніться в моєму домі». Вона вмовила нас піти до неї.
Іншим разом, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток.
Так сталося, що коли ми йшли до місця молитви, нам зустрілася дівчина-рабиня. Вона була одержима духом,[42] який давав їй силу передбачати майбутнє. Роблячи це, вона приносила величезний прибуток своїм господарям.
Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: «Ці люди — слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!»
Дівчина ходила за Павлом і всіма нами, вигукуючи: «Це слуги Всевишнього Бога! Вони провіщають вам шлях до спасіння!»
Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові й, повернувшися, він сказав до духа: «Велю тобі ім'ям Ісуса Христа вийти з неї!» І в ту ж мить він вийшов.
Так тривало багато днів, і Павла це почало турбувати. Тож він обернувся й промовив до духа: «Наказую тобі іменем Ісуса Христа, вийди з неї!» І він негайно вийшов з дівчини.
Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади.
Коли її господарі побачили, що їхнім сподіванням на прибуток прийшов кінець, вони схопили Павла та Силу й потягли їх на базарну площу, а там передали владі.
Привівши ж їх до воєвод, сказали: «Ці люди колотять наше місто; це юдеї.
Коли вони привели Павла та Силу до міської влади, то сказали: «Ці люди — юдеї, вони каламутять усе місто!
Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ані приймати, ані виконувати.»
Вони проголошують звичаї, які для нас, римлян, є протизаконним прийняти або дотримуватися».
І натовп кинувся на них спільно, а воєводи, здерши з них одежу, звеліли їх сікти різками;
Натовп приєднався до їхніх звинувачів. Володарі міста зірвали з апостолів одяг і наказали їх побити.
завдавши їм чимало ран, кинули у в'язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх.
Тяжко побитих, їх кинули до в’язниці й наказали вартовому пильно стерегти їх.
Він же, прийнявши такий наказ, вкинув їх у в'язницю до самої середини й забив їх ноги у колоди.
Діставши такий наказ, він посадив апостолів у внутрішню камеру, а ноги їхні забив у колодки.
Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, а в'язні слухали їх.
Близько опівночі Павло й Сила молилися й співали гімни Богу, а інші в’язні слухали їх.
Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в'язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани на всіх розв'язалися.
Зненацька стався сильний землетрус, аж захитався фундамент в’язниці. Всі двері раптом розчинилися, а кайдани з усіх в’язнів попадали.
Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи що в'язні повтікали.
Вартовий прокинувся й, побачивши відчинені двері в’язниці, вихопив меча. Він хотів вбити себе, вважаючи, що в’язні втекли,
Аж тут Павло скрикнув голосом великим, кажучи: «Не завдавай собі ніякого лиха, всі бо ми тут!»
та Павло голосно гукнув: «Не губи себе! Ми всі тут».
І, попросивши світла, тюремник ускочив до в'язниці й, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі;
Тоді вартовий наказав принести світло й кинувся всередину. Затремтівши зі страху, він упав на коліна перед Павлом та Силою.
а вивівши їх звідти, мовив: «Панове, що мені слід робити, щоб спастися?»
А потім вивів їх і сказав: «Добродії, що мені робити, щоб здобути спасіння?»
Ті відповіли: «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім.»
Вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і ти будеш спасенний — ти й твої домашні».
І вони йому звіщали слово Господнє і всім, що були в його домі.
І апостоли розповіли Слово Господнє йому й усім іншим, хто був у тому домі.
А він, узявши їх тієї години вночі, обмив їхні рани й охристився з усіма своїми.
Тієї нічної години вартовий узяв їх, обмив їхні рани, й тут же його самого і його родину охрестили.
Як же запровадив їх до себе в господу, то накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував в Бога.
Він привів Павла й Силу до своєї оселі і дав їм поїсти. Він, і вся його родина раділи, бо повірили у Бога.
Коли настав день, воєводи послали лікторів, кажучи: «Відпусти тих людей.»
Коли настав ранок, володарі міста послали воїнів, сказавши: «Звільніть тих людей».
Тюремник доніс ті слова Павлові: «Прислали воєводи, щоб вас відпустити; виходьте ж тепер і йдіть собі в мирі.»
Тоді вартовий передав ці слова Павлові: «Володарі міста сказали звільнити вас. Отже, виходьте зараз і йдіть з миром».
Але Павло промовив до них: «Нас, римлян, без судової розправи прилюдно вибили різками і кинули в тюрму, а тепер потай нас виганяють? Ні бо! Нехай самі прийдуть і виведуть нас!»
Але Павло відповів воїнам: «Вони прилюдно били нас без суду, хоч ми римські громадяни, потім кинули нас до в’язниці. А тепер вони хочуть випустити нас таємно? Не буде цього! Вони повинні самі прийти й вивести нас із в’язниці».
Ліктори донесли ці слова воєводам. А ті, почувши, що вони римляни, злякались
Варта передала ці слова володарям міста. Почувши, що Павло і Сила — римляни, ті перелякалися.
і, прийшовши, попросили в них вибачення; а як вивели, попросили вийти з міста.
Вони прийшли й вибачилися перед Павлом і Силою, а потім вивели їх із в’язниці й попросили залишити їхнє місто.