Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Хоменка
New Living Translation
Коли було вирішено, що маємо відплисти в Італію, Павла і деяких інших в'язнів передали сотникові Августової когорти, що звався Юлій.
Сівши на адрамітський корабель, який мав плисти попри міста азійські, ми вирушили. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.
На другий день ми пристали до Сидону. Юлій обходився з Павлом по-людяному і дозволив йому навідатися до друзів і користуватися їхньою допомогою.
The next day when we docked at Sidon, Julius was very kind to Paul and let him go ashore to visit with friends so they could provide for his needs.
Відчаливши звідти, ми пливли попри Кіпр, бо вітри були противні,
Putting out to sea from there, we encountered strong headwinds that made it difficult to keep the ship on course, so we sailed north of Cyprus between the island and the mainland.
і, перепливши море, що омиває Кілікію та Памфілію, причалили в Мирах Лікійських.
Keeping to the open sea, we passed along the coast of Cilicia and Pamphylia, landing at Myra, in the province of Lycia.
Там же сотник знайшов олександрійський корабель, що плив в Італію, і посадив нас на нього.
There the commanding officer found an Egyptian ship from Alexandria that was bound for Italy, and he put us on board.
Багато днів пливли ми поволі й насилу прибули до Кніду; коли ж вітер не допустив нас причалити, ми попливли попри Кріт коло Салмони.
We had several days of slow sailing, and after great difficulty we finally neared Cnidus. But the wind was against us, so we sailed across to Crete and along the sheltered coast of the island, past the cape of Salmone.
А пливучи з трудом попри неї, прибули до одного місця, що зветься Гарна Пристань, біля якої було місто Ласея.
We struggled along the coast with great difficulty and finally arrived at Fair Havens, near the town of Lasea.
А як проминуло досить часу, і плавба вже стала небезпечною, бо й піст минув вже, Павло попереджав,
кажучи їм: «Я бачу, мужі, що плавання не обійдеться без шкоди й великої втрати не лише для вантажу та корабля, але й для нашого життя.»
“Men,” he said, “I believe there is trouble ahead if we go on — shipwreck, loss of cargo, and danger to our lives as well.”
Та сотник більше довіряв керманичеві і власникові судна, ніж словам Павла.
But the officer in charge of the prisoners listened more to the ship’s captain and the owner than to Paul.
Через те ж, що пристань не була вигідна на зимівлю, більшість була тієї думки, щоб вирушити звідти і, якщо можна, дістатися до Фініки, пристані крітської, що звернена на південний захід і на північний захід і перезимувати.
And since Fair Havens was an exposed harbor — a poor place to spend the winter — most of the crew wanted to go on to Phoenix, farther up the coast of Crete, and spend the winter there. Phoenix was a good harbor with only a southwest and northwest exposure.
Якже подув легенький вітрець із полудня, вони, гадаючи, що здійснять свою думку, підняли котву і попливли близько попри Кріт.
The Storm at Sea
When a light wind began blowing from the south, the sailors thought they could make it. So they pulled up anchor and sailed close to the shore of Crete.
Та незабаром зірвався буревій, що зветься Евракілон.
But the weather changed abruptly, and a wind of typhoon strength (called a “northeaster”) burst across the island and blew us out to sea.
Ухопило корабель так, що він не міг іти проти вітру; ми пустилися навмання, і нас несло.
The sailors couldn’t turn the ship into the wind, so they gave up and let it run before the gale.
Підпливши під якийсь маленький острів, що звався Клавда, нам ледве вдалося опанувати човен;
ми витягли його і вжили допоміжних заходів, обв'язуючи корабель. А боячися, щоб не попасти на Сирту, спустили вітрило, і так нас несло.
Then the sailors bound ropes around the hull of the ship to strengthen it. They were afraid of being driven across to the sandbars of Syrtis off the African coast, so they lowered the sea anchor to slow the ship and were driven before the wind.
Наступного дня, через те, що буря сильно кидала нас, почали ми викидати вантаж,
The next day, as gale-force winds continued to batter the ship, the crew began throwing the cargo overboard.
а на третій — моряки власними руками повикидали знадіб'я корабельне в море.
The following day they even took some of the ship’s gear and threw it overboard.
А що ні сонця, ані зір не було видно вже кілька днів, та й буря люто налягала, ми втратили вже всяку надію на рятунок.
The terrible storm raged for many days, blotting out the sun and the stars, until at last all hope was gone.
Коли люди довго не їли, тоді Павло встав серед них і мовив: «Треба було, мужі, послухати мене й не кидати Кріту; так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди.
No one had eaten for a long time. Finally, Paul called the crew together and said, “Men, you should have listened to me in the first place and not left Crete. You would have avoided all this damage and loss.
А й тепер закликаю вас: Бадьортеся, ніхто бо з вас життя не втратить, лиш корабель (пропаде).
But take courage! None of you will lose your lives, even though the ship will go down.
Цієї ночі бо з'явився мені ангел Бога, якому я належу і якому служу,
For last night an angel of the God to whom I belong and whom I serve stood beside me,
і сказав: Не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем з'явитися, тож Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою.
and he said, ‘Don’t be afraid, Paul, for you will surely stand trial before Caesar! What’s more, God in his goodness has granted safety to everyone sailing with you.’
Тому бадьортеся, люди, бо я вірую Богові, що воно так буде, як було сказано мені.
So take courage! For I believe God. It will be just as he said.
Чотирнадцята ж ніч настала, як нас кидало по Адрії; та коло півночі моряки здогадувалися, що якась земля зближається до них;
тож кинули лот і було двадцять сажнів глибини. Відпливши трохи, знов кинули лот у море й було п'ятнадцять сажнів.
Тоді, побоюючися, щоб не наскочити десь на якісь підводні скелі, ми кинули чотири котви з корми і вичікували, щоб настав день.
At this rate they were afraid we would soon be driven against the rocks along the shore, so they threw out four anchors from the back of the ship and prayed for daylight.
А що моряки намагались утекти з корабля і вже були спустили човен у море, вдаючи, ніби хочуть викинути котви з переду корабля,
Then the sailors tried to abandon the ship; they lowered the lifeboat as though they were going to put out anchors from the front of the ship.
Павло сказав до сотника і вояків: «Якщо ці не зостануться на кораблі, ви не можете спастися.»
But Paul said to the commanding officer and the soldiers, “You will all die unless the sailors stay aboard.”
Тоді вояки відтяли линви човна, тож він упав.
So the soldiers cut the ropes to the lifeboat and let it drift away.
А як мало дніти, Павло запрошував усіх щось з'їсти: «Оце сьогодні, — казав, — чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого.
Just as day was dawning, Paul urged everyone to eat. “You have been so worried that you haven’t touched food for two weeks,” he said.
Тому, прошу вас щось з'їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок. Ніхто з вас ані волосу із голови не втратить.»
“Please eat something now for your own good. For not a hair of your heads will perish.”
Сказавши це, взяв хліб, подякував перед усіма Богу і, розламавши, почав їсти.
Then he took some bread, gave thanks to God before them all, and broke off a piece and ate it.
Тоді всі піднялися на дусі й самі прийняли їжу.
Then everyone was encouraged and began to eat —
А як наїлися, то заходились полегшувати корабель, кидаючи пшеницю в море.
After eating, the crew lightened the ship further by throwing the cargo of wheat overboard.
Коли настав день, моряки не розпізнали землі; вони лиш угледіли якусь затоку з побережжям, куди хотіли, по змозі, причалити кораблем.
When morning dawned, they didn’t recognize the coastline, but they saw a bay with a beach and wondered if they could get to shore by running the ship aground.
Вони відчепили котви й пустили їх у море; одночасно вони розв'язали деменні мотузки і, розпустивши проти вітру жаглик, пустилися на берег;
So they cut off the anchors and left them in the sea. Then they lowered the rudders, raised the foresail, and headed toward shore.
а що потрапили на мілину між двома течіями, то корабель застряг. Ніс, врізавшися сильно, був нерухомий, а корму трощила навала хвиль.
But they hit a shoal and ran the ship aground too soon. The bow of the ship stuck fast, while the stern was repeatedly smashed by the force of the waves and began to break apart.
Вояки були тієї думки, щоб в'язнів убити, — аби ніхто з них не втік уплав.
The soldiers wanted to kill the prisoners to make sure they didn’t swim ashore and escape.
Та сотник, що хотів урятувати Павла, стримав їх від того наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кидатись у воду й дістатися на сушу,
But the commanding officer wanted to spare Paul, so he didn’t let them carry out their plan. Then he ordered all who could swim to jump overboard first and make for land.