Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Куліша та Пулюя
Переклад Огієнка
З очима моїми вчинив я вмову, щоб і не думати про дївицю.
Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
Бо й яка ж доля була б менї від Бога з висоти й яке наслїддє від Вседержителя з неба?
І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
Чи ж не погибель безбожному, й не допуст лиходїєві?
Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
Та й чи ж не бачив він доріг моїх, — не лїчив всї ступнї мої?
Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
Як я ходив у марнотї й неправдї, а нога моя квапила до омани, —
Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
То нехай зважать мене на вазї правди й Бог розпізнає мою безвинність.
то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
Наколи ноги мої схибили з правої путї й серце моє ходило слїдом за очима моїми, та коли що небудь нечисте прилипло до рук моїх,
Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
Так нехай я сїю, а їсть хто иншій, і нехай пагонцї мої вирвані будуть із коріннєм.
то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
Як до чужої жони коли небудь серце моє загорілось, і я засїдавсь зрадливо під дверима в ближнього мого,
Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
Так нехай жінка моя жорнить на другого, й нехай другі збиткуються над нею.
то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
Се той огонь, що жере аж до загуби, й він усе майно моє викоренив би до щаду.
бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
Як би я нехтував право раба чи рабинї моєї, коли б вони правувались зо мною,
Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
То що б я робив, коли б Бог встав і поглянув на мене, й що б я міг відказати йому?
то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
Хиба ж бо не той, що мене збудував в утробі, збудував і його, й однако дав нам образ у матернім лонї?
Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
Хиба ж я відказував злиденним у їх просьбі, або томив очі вдові (дожидаючій помочи)?
Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
Чи сам же я з'їдав мій шматок хлїба, а не їв з його й сиротина?
Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
Та ж він ріс у мене, як у батька, і ще з малку малого мого піклувавсь я вдовою.
Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
Як я побачу було кого погибаючого, або без одежі злидаря, що не мав чим прикритись, —
Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
Чи ж не благословляли мене стегна його (за одежу), чи ж не обогрівала його вовна з отари моєї?
чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
Як на безбатьченка зняв я руку, хоч я знав, що мати му оборону в воротях (на судї),
Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
То нехай рамено моє відпаде од плеча, а рука моя відломиться від ліктя,
хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
Бо страшна менї була б кара від Бога: я б перед величчю його не устоявся.
Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
Не вже ж покладав я в золотї опору мою, або промовляв до скарбу: ти надїя моя?
Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „Ти, безпеко моя“?
Чи ж я тїшився моїм статком великим, та що рука моя придбала багато?
Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
Дивлячись на сонце, як воно сяє, як той місяць велично пливе,
Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
Чи дав я увестись серцю мойму тайкома, та й чи ж цїлували уста мої (на їх шану) руку мою?
то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
Та ж се був би проступок, підпадаючий під суд, бо тодї відрікся б я Бога Всевишнього.
це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
Чи радїв я з погибелї ворога мого, або веселився, коли постигло його нещастє?
Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
Нї! я нїколи не дав устам моїм волї, грішити, проклинаючи душу його.
Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
Чи не говорила ж челядь шатра мого: хто ж не наситився б мясом його?
Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
Приходень нїколи не ночував на улицї; двері мої отвирав я всякому, хто мимо проходив.
Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
Коли б я робом людським таїв проступки мої, й скривав у грудях хиби мої,
Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
То менї страшно було б перед громадою, й погорда краян лякала б мене, й я мовчав би та й не виходив за двері.
Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
О, коли б то хтось переслухав мене! Се моє бажаннє, щоб Вседержитель дав відповідь менї, а оборонник мій все те списав!
О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
Я носив би той запис на плечах моїх, і вкладав собі, як вінець;
Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
Я б виявив йому кожний ступінь мій, а наближався б до його*, мов до князя.
Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
Коли поле моє проти мене кричало, і загони його на мене нарікали;
Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
Коли їв я вроджай його та й не віддячив за його, й томив життє робітників,
якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —