Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Наука Асафа. Слухай, народе мій, науки моєї! Прихилїть ухо ваше до слів уст моїх!
Вітворю уста до приповістї, роскажу загадки з перед віків давних;
Про котрих ми чули і знаємо, і що їх розсказували нам батьки наші.
Не втаїмо перед синами їх, будучим родам, звіщаючи хвалу Господа, і його потугу, і чудеса, котрі він сотворив.
Він бо поставив сьвідченнє своє в Якові, і положив закон в Ізраїлї, заповідаючи батькам нашим, щоб синам своїм переказали.
Щоб знав їх рід будучий, сини, що народитись мають, щоб і вони встали і синам своїм росказали,
Щоб на Бога вповали, і про дїла Божі не забували, і заповідї його сповняли,
І не були, як батьки їх, рід непокірний і ворохобливий, рід, що не статкував серцем, котрого дух не був вірний Богу.
Сини Ефремові, оружні сагайдачні, кинулись назад в день бою.
Не сповнили завіту Божого, і не схотїли ходити в законї його.
Забули дїла його і чудеса його, котрі явив їм.
Він сотворив чудеса перед батьками їх, в землї Египецькій, на полї Зоан.
Він роздїлив море, і дав їм перейти, звелївши водам загатою, як ті вали, стояти.
І провадив їх в день під хмарою, і цїлу ніч при сьвітлї огня.
Пробивав скелю в пустинї, і щедро, як з глибинї, напував їх.
Велїв потокам із скелї плисти, і водї річками збігати.
Вони ж не покидали проти його грішити, і Всевишнього в пустинї гнївити.
І скушали Бога в серцях своїх, просячи поживи для похотї своєї.
І говорили вони проти Бога, кажучи: Чи може Бог приготовити стіл у пустинї?
Бач, скелю пробив він, і бризнула вода, і заклекотїли потоки; чи зможе він дати хлїба? Або чи дасть мяса народові свому?
Тим то, як почув Господь, розгнївився і поломя запалало проти синів Якова, і гнїв піднявся проти Ізраїля.
Бо не вірили вони Богові, і не вповали на спасеннє його.
А все ж таки повелїв він в горі хмарам, і відчинив двері небесні,
І велївши, щоб падала манна на поживу їм, дав їм хлїба небесного.
Хлїбом сильних живився чоловік, страви післав їм подостатком.
Післав від сходу вітра з неба, і силою своєю пригнав вітра з полудня.
І велїв, щоб падало мясо між них, як порошня, і птаство піряте, як пісок морський,
І велїв падати серед табору їх, кругом домівок їх.
І їли до сита дуже, і доставив їм, чого забаглося.
Та ще не одвернулись від забаганок своїх, ще була страва їх в губах їх,
Як піднявся гнїв Бога на них, і став він губити зміж сильних їх, і повалив вибраних Ізраїлевих.
Та ще й тодї вони грішити не переставали, і в чудеса його не вірували.
І дав їм коротати днї свої в марнотї, і лїта свої в страху.
Коли вбивав їх, то шукали його і навертались, і благали Бога пильно.
І спогадали вони, що Бог скеля їх, і Бог всевишнїй — спаситель їх.
І притворялись перед ним устами своїми, і брехали язиком своїм.
Серце бо їх не статкувало перед ним, завіту його вірно вони не сповняли.
Але він змилосердився, він простив неправоту, і не запропастив їх; і часто одвертав гнїв свій, не дав попусту яростї своїй.
І спогадав, що вони тїло, вітер, що проходить, і не вертає.
Скілько то разів сердили вони його в пустинї, приводили в степах до смутку.
І знов, скушаючи Бога, завдали жалю сьвятому Ізраїля.
Не спогадали вони руки його, дня того, як вислобонив їх від гнобителя.
Як явив знаки свої в Египтї і чудеса свої на полях Зоан:
Він перемінив у кров ріки їх, так що не змогли пити води текучої.
Допустив на них собачі мухи, щоб кусали їх, і жаби, щоб губили їх.
Плоди їх віддав гусеницям, і працю їх саранї.
Виногради їх побив градом, а садовину-морву ожеледдю.
І віддав скотину їх градові, а отарі їх блискавкам.
Післав на них жар гнїву свого, лютість і ярість і горе, юрбу ангелів нещастя.
Дав попуст гнїву свому, не зберіг душі їх від смертї, і життя їх віддав чумі.
І побив всїх первороднїв в Египтї, первенцїв сили у Хамових шатрах.
І велїв народові свому, як вівцї, пускатись в дорогу, і вів їх, як стадо, в пустинї.
І провадив їх безпечно, нїчого було їм боятись; а ворогів їх море покрило.
І привів їх до гряницї сьвятинї своєї, до гори тої, котру здобула правиця його.
І порозганяв народи перед ними, жеребом розпаював наслїддє, і поселив у шатрах їх поколїння Ізраїлеві.
Але вони скушали і сердили Бога всевишнього, і сьвідчень його не додержували.
Відступили і спроневірились, як батьки їх, вивернулись, як лук зрадливий.
Розсердили його горбищами своїми, образами своїми вразили його.
Бог почув і розлютився, і зовсїм відкинув Ізраїля.
І покинув домівку Силомську, намет, що між людьми поставив його.
І віддав в неволю силу свою, і славу свою в руки напасників.
І віддав під меча нарід свій, і розлютився на наслїддє своє.
Огонь пожер молодцїв їх, а дївчатам їх не сьпівали весїльних;
Сьвященники їх полягли під мечем, а вдовицям їх нїколи було заплакати.
Тодї пробудився Господь, мов би спячий, як лицарь, що вином покріпившись, гукає.
І побив ворогів своїх на стрімголов, завдав їм вічний сором.
І погордував шатром Йосифа, і не вибрав поколїння Ефремового;
Тілько вибрав Юдин рід, гору Сион, що полюбив її.
І збудував він сьвятиню, як гора високу, як земля, що на віки утвердив її.
І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від отар овечих;
Із за кормлящих овець покликав його, пасти Якова, свій народ, і Ізраїля, наслїддє своє.
І він пас їх в чистотї серця свого, і розумними руками провадив їх.
← (Псалмів 77) | (Псалмів 79) →