Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Куліша та Пулюя
Переклад Огієнка
О, як же Господь у гнїву свойму окрив мороком дочку Сионову! наче з неба на землю кинув він велич Ізрайлеву; в день свого гнїву не спогадав навіть про підніжок ніг своїх.
Як захма́рив Господь в Своїм гніві сіо́нську дочку́! Він кинув із неба на зе́млю пишно́ту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого́ про підні́жка ногам Своїм, —
Повалив Господь всї оселї Яковові; не пощадив, позбурював в досадї своїй утверджені замки дочки Юдиної, позвалював їх на землю, царство й князїв одкинув, як опоганених.
понищив Господь, не помилував жи́тла всі Яковові. Він позбу́рював у гніві Своїм у дочки́ Юди тверди́ні, на землю звали́в, збезче́стив Він ца́рство й князі́в усіх його́.
В гнїві палкому посчибав всї роги в Ізраїлї, відвів перед ворогом правицю свою на бік, і запалив у Якові, наче горючий огонь, що все кругом пожерав.
В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг, прави́цю Свою відверну́в Він від во́рога, та й запала́в проти Якова, мов той палю́чий огонь, що навко́ло жере́!
Напяв лука свого, наче неприятель, випрямив правицю свою, як ворог, і повбивав усе, що очам принадне, ба й на сьвятиню дочки Сионової пролив огнем досаду свою.
Він нап'я́в Свого лу́ка, як ворог, проти́вником стала прави́ця Його́, і Він вибив усе, що для ока було пожада́не, у скинії до́ньки сіонської вилив запе́клість Свою, як огонь.
Наче ворогом нашим Господь зробився; вигубив Ізраїля; порозвалював усї палати його; позбурював утверджені замки його, і розстелив над дочкою Юдиною смуток і плач.
Господь став, як той во́рог, пони́щив Ізраїля Він, всі пала́ти його зруйнува́в, тверди́ні його попусто́шив, — і Юдиній до́ньці примно́жив зідха́ння та сто́гін!
Розібрав огорожу свою, як би огорожу саду; збурив місце зборів (сьвяточних); довів до того Господь, що забуто на Сионї про сьвята й суботи, і відкинув в палкому гнїві свойму царя й сьвященника.
Понищив горо́жу Свою, немов у садка́, місце зборів Своїх попусто́шив, Госпо́дь учинив, що забу́ли в Сіоні про свято й суботу, і відки́нув царя́ та священика в лю́тості гніву Свого́.
Господь відкинув жертовник свій, одвернув своє серце від сьвятинї своєї, подав у руки ворожі мури палат її; вони в Господньому домі кричали, наче в яке сьвято.
Покинув Господь Свого же́ртівника, допусти́в побезче́стити святиню Свою́, передав в руку во́рога му́ри пала́ців її, — вороги́ зашуміли в Господньому домі, немов би святко́вого дня!
Господь постановив розвалити мур дочки Сионової, простягнув шнура й не вдержав руку свою від розбурювання, позносив вали знадвірні, та й мури лежать повалені.
Задумав Госпо́дь зруйнува́ти мур сіо́нської до́ньки, Він ви́тягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумни́ми вчинив передму́р'я та мур, — вони ра́зом осла́бли,
Ворота міські, наче б у землю запались; засови їх поторощені на куски; царь із князями опинились між невірними; перестав увесь лад законний, ба й пророки не одбирають уже од Господа обявлень його.
її брами запа́лися в зе́млю, пони́щив Він та полама́в її за́суви. Її цар і князі́ її серед поганів. Немає навча́ння Зако́ну, і пророки її не знахо́дять виді́ння від Господа.
Старшини дочки Сионової седять мовчки на землї, посипали собі попелом голови, поприперізувались вереттєм; похилили 'д землї голови дївчата Ерусалимські.
Сидять на землі та мовчать старші́ до́ньки сіо́нської, по́рох посипали на свою голову, підпереза́лись вере́тами, аж до землі свою го́лову єрусалимські дівчата схили́ли.
Очі в мене від слїз потемнїли, внутро моє буриться в менї, жовч із печінок лиється на землю задля погибелї дочки народу мого; бо й дїти й немовлята при грудях мруть із голоду по улицях міста.
Повиплива́ли від сліз мої очі, моє ну́тро клеко́че, на землю печінка моя вилива́ється через зане́пад дочки́ мого люду, коли немовля́ й сосуне́ць умліва́ють голодні на пло́щах міськи́х.
Допрошуються в матерей своїх: хлїба, вина! та й умірають, мов ті поранені, по улицях міських, виливають душі свої у матерні лона.
Вони кви́лять своїм матеря́м: „Де пожи́ва й вино?“ І ску́люються, як ране́ний, на пло́щах міськи́х, коли ду́ші свої випускають на лоні своїх матері́в.
Як менї озватись до тебе, з чим твоє, дочко Ерусалимська, зрівняти горе? до кого приложити менї тебе, щоб тебе розважити, дївице-дочко Сионова? рана бо твоя, мов те море, широка; хто здолїє загоіти її?
Що засві́дчу тобі, що вподо́блю до тебе, о єрусалимськая до́чко? Що вчиню́ тобі рі́вним, щоб тебе звесели́ти, о діво, о до́чко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя́, — хто тебе поліку́є?
Пророки твої віщували тобі пусту неправду, не розкривали твого беззаконства, щоб запобігти твойму лихолїттю; вони оповіщали тобі видива ложні, що довели тебе до вигону (з краю).
Пророки твої провіща́ли для тебе марно́ту й фальши́ве, і не відкривали твого гріха́, щоб долю твою відверну́ти, — для тебе вбачали пророцтва марно́ти й вигна́ння.
Плещуть руками над тобою всї мимойдучі; з посвистом кивають головами над дочкою Ерусалимською, приговорюючи: Се ж то той город, що його величали найбільшою красою, радостю всієї землї?
Усі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посви́стують та головою своє́ю хита́ють над до́нькою Єрусалиму та кажуть: „Хіба це те місто, що про ньо́го казали: Корона пишно́ти, розра́да всієї землі?“
А вороги твої пороззівляли пащі свої, свищуть та скрегочуть зубами, договорюючи: От ми таки проглинули його; сього ж дня ми й ждали, та таки дождали-узріли!
Усі вороги твої па́щу на тебе роззя́влюють, сви́щуть й зубами скрего́чуть та кажуть: „Ми поже́рли її. Оце справді той день, що чекали його, — знайшли ми і бачимо його!“
Що був призначив, те й довершив Господь; спевнив своє слово, що давно вирік; спустошив без пощади, звеселив ворога над тобою, піднїс високо вгору рога противників твоїх.
Учинив Господь те, що заду́мав, Він ви́повнив слово Своє, що його наказав від днів да́вніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він ро́га підійняв супроти́вних твоїх.
З серця покликають вони до Господа: Ти муре дочки Сионської! проливай потоком сльози днями й ночами, не давай собі впину, не затулюй війок твоїх!
Їхнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о до́чко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочи́нку собі, нехай не спочи́не зіни́ця твоя!
Вставай, голоси всю ніч, з початком кожної стражі нічної; виливай водою серце твоє перед лицем Господа; здіймай до його руки твої про життє дїток твоїх, що помирають голодною смертю по углах усїх улиць твоїх.
Уставай, голоси уночі на поча́тку сторо́жі! Виливай своє серце, мов во́ду, навпроти обли́ччя Господнього! Підійми ти до Нього доло́ні свої за душу своїх немовля́т, що від голоду мліють на розі всіх вулиць!
О, зглянься, Господи! кому ти вчинив таке, щоб матери з'їдали плод свій, немовлят, ними виплеканих? щоб убивано в сьвятинї Господнїй сьвященника й пророка?
Споглянь, Господи, і подивися, кому́ Ти зробив отаке? Чи конечним було, щоб жінки́ їли плід свій, свої́х немовля́т, яких ви́плекали? Щоб був у святині Господній заби́тий священик і пророк?
Дїти й сивоволосї лежать на землї по улицях; дїви мої й молодцї мої від меча полягли; ти вбивав їх у день гнїву твого, мордував без милосердя.
Лежать на землі на вулицях ря́дом юнак та стари́й. Попа́дали діви мої та мої парубки́ від меча́, — Ти побив їх в день гніву Свого́, порізав, не мав милосердя.
Ти поскликав, наче на празник, всї страшила на мене; в день гнїву твого, Господи, нїхто не врятувався, нїхто не вцїлїв; тих, що я згодувала, виховала, ворог мій вигубив.
Ти викли́кував, мов на день свята, жахо́ти мої із довкі́лля, — і врято́ваного не було́, і позоста́льця в день гніву Господнього, — повигублював ворог мій тих, кого ви́плекала та зрости́ла була́.