Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Куліша та Пулюя
Переклад Огієнка
Я чоловік, що зазнав горя від палицї гнїву його;
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
Він повів мене й увів у пітьму, а не в сьвітло.
Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
Так, він обернувся проти мене, і день у день простягає на мене руку свою;
Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
Поморщив тїло моє й кожу мою, та потер костї мої;
Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
Обгородив мене (нещастєм), обложив горем і нуждою;
обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
Він посадив мене в темне місце, як тих, що давно померли;
у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
Наче муром, обвів мене, щоб я не вийшов, закував у тяжкі кайдани;
Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
Як я прошу, як благаю, він одпихає молитву твою;
І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
Дороги мої він каміннєм закидав, попсував стежки мої.
Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
Став проти мене, наче ведмедем у засїдцї, — левом у сховищу;
Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
Поперевертав дороги мої, розірвав мене, й у нїщо обернув;
Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
Напяв лука свого й поставив мене за мету стрілам своїм;
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
Я стався сьміховищем усьому народові мому, повсякдневною присьпівкою їх.
Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
До переситу нагодовав мене гіркотою, напоїв полином;
Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
Покрушив каміннєм зуби мої, покрив мене попелом.
І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
Покинув супокій душу мою; я вже й забув про днї добрі,
і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
І сказав я собі: погасла сила моя й надїя моя на Господа.
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч!
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває.
душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
Та я так відповідаю серцю мойму, та й тому вповаю:
Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується.
Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя!
нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него.
Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
Благий Господь до тих, хто надїється на його, — до душі, що його шукає.
Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа.
Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
Благо людинї, що змалку несе ярмо (закону Господнього);
Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
(що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його;
нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
А він нахиляє уста свої в порох, та й думає: може бути, ще є надїя;
хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
Хто надставляє бючому свою щоку й приймає, хоч би й до переситу зневагу;
хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй;
Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю,—
Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських,
бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
А тодї, як вони під ноги беруть безсильних на землї,
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
Як несправедливо судять ближнього перед очима Всевишнього,
щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
Як притискають другого в його дїлах; бо хиба ж Господь сього не бачить?
щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
Хто ж бо сьміє сказати: І таке часом дїється, що Господь не повелїває!
Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
Хиба ж не з уст (не з приказу) Всевишнього виходить нужда й щастє?
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
Чом же нарікає живуща людина? Нехай би нарікала на свої гріхи.
Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
Розпитуймо й розвідуймо наші дороги та й обернїмось до Господа;
Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
Здіймімо серце й руки наші до Бога на небі (й говорімо):
підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
Ми одпали, ми непокірливі, тим то й не пощадив єси нас;
Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
Ти оболїк себе гнївом і гнав та побивав нас без ощадку;
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
Ти закрив себе хмарою (гріхів наших), щоб не доходила до тебе молитва наша;
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
Соромом і гидотою зробив нас єси серед народів.
Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
Страх і яма, опустошеннє й погибель — се наша доля.
страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
Потоки вод проливає око моє над погибелю дочки народу мого.
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
Без упину виливає сльози око моє, та нема пільги,
Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
Покіль із неба Господь не спогляне та не побачить.
аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
Око моє наповнює смутком душу мою, споглядаючи на всї дочки міста мого.
моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
Всякими способами намагались зловити мене, мов ту пташину, вороги мої, без усякої причини;
Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
Вкинули мене живцем у яму й прикидали каміннєм.
життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
Води знялися аж до голови в мене, я сказав собі: Пропав я!
Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „Вже погу́блений я!“
І призивав я імя твоє, Господи, з ями глубокої:
Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
Почуй голос мій; не затулюй уха твого від мого зітхання, від благання мого!
Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
Так, ти зближувався, як я молився до тебе, й казав менї: Не бійся!
Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
Ти боронив, Господи, мою справу; вибавляв життє моє.
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
Ти, Господи, й тепер бачиш кривду мою; розсуди ж справу мою!
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
Ти бачиш ненависть і те, що вони проти мене замишляють.
Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
Ти чуєш, Господи, їх наругу, — всї їх підходи під мене,
Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
(чуєш) Бесїди противників моїх і безнастанні хитрощі їх проти мене.
мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
Глянь, чи вони седять, чи встають, — про мене в них все — глумлива пісня.
Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
О, ти певно відплатиш їм, Господи, по учинкам рук їх;
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
Заслїпиш їх серця і проклін твій упаде на них;
Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!