Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Куліша та Пулюя
Переклад Хоменка
Тодї Ісус, шестого дня перед пасхою, прийшов у Витанию, де був Лазар, що був умер, котрого воскресив із мертвих.
Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих.
Зробили тодї Йому вечерю там, і Марта послугувала, Лазар же був один із тих, що сидїли за столом.
Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу.
Мария ж, узявши литру мира нардового, правдивого, предорогого, намастила ноги Ісусу, та й обтерла волоссєм своїм ноги Його; господа ж повна була духу від мира.
Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира.
Каже тодї один з учеників Його, Юда Симонів Іскариоцький, що мав Його зрадити.
Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити:
Чому мира сього не продано за триста денариїв та не роздано вбогим?
«Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?»
Сказав же се не того, що про вбогих дбав, а що злодїй був, і скриньку мав, і, що вкидано, носив.
Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано.
Рече тодї Ісус: Остав її; на день похорону мого приховала се.
Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро.
Вбогих бо маєте всякого часу з собою, мене ж не всякого часу маєте.
Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди.»
Довідалось же багато народу з Жидів, що Він там, і поприходили не задля Ісуса одного, а щоб і Лазаря побачити, котрого воскресив із мертвих.
Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились — не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив.
бо многі через него приходили від Жидів, та й увірували в Ісуса.
численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса.
Назавтра багато народу, поприходивши на сьвято, почувши, що Ісус ійде в Єрусалим,
Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим,
побрали віттє пальмове, та й вийшли назустріч Йому, покликуючи: Осанна! благословен грядущий в імя Господнє, Цар Ізраїлїв!
узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благословен той, хто йде в ім'я Господнє, ізраїльський цар!»
Знайшовши ж Ісус осля, сїв на него, як написано:
І знайшовши осля, Ісус сів на нього, — як ото написано:
Не лякайсь, дочко Сионська! ось твій Цар іде, сидячи на молодому ослї.
Не страхайся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб'яті ослициному.
Сього ж не зрозуміли ученики Його спершу; тільки, як прославивсь Ісус, тодї згадали, що се про Него писано, й що се зробили Йому.
Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено.
Сьвідкував же народ, що був із Ним, як Лазаря викликав із гробу й воскресив Його з мертвих.
Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, — про те свідчив.
Тим і зустрів Його народ, бо чув, що Він зробив сю ознаку.
Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо.
Фарисеї ж казали між собою: Бачите, що не вдїєте нїчого? ось увесь сьвіт за Ним пійшов!
А фарисеї між собою тоді говорили: «Бачите, що тоді щось зарадити, бо ввесь світ іде за ним.»
Були ж деякі Геленяне між тими, що поприходили, щоб поклонитись у сьвято.
Були ж серед тих, які прийшли поклонитися на свято, деякі греки.
Сї ж приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, кажучи: Добродїю, хочемо Ісуса видїти.
Ті приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, і попросили його, так мовивши: «Пане, хочемо побачити Ісуса.»
Приходить Филип і каже Андреєві, а знов Андрей та Филип кажуть Ісусові.
Приходить Филип, говорить Андрієві, а Андрій з Филипом, знову ж таки, приходять та й говорять Ісусові.
Ісус же відказав їм, говорячи: Прийшла година, щоб прославив ся Син чоловічий.
І відрікає їм Ісус: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого.
Істино, істино глаголю вам: Коли зерно пшеничне, впавши на землю, не вмре, то одно зостаєть ся; коли ж умре, то багато овощу приносить.
Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе.
Хто любить душу свою, погубить її; а хто ненавидить душу свою в сьвітї сьому, на вічнє життє збереже її.
Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно.
Коли менї служить хто, нехай іде слїдом за мною; і де я, там і слуга мій буде. І коли хто менї служить, пошанує його Отець.
Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець.
Тепер же душа моя стрівожилась, і що менї казати? Отче, спаси мене від години сієї; тільки ж для сього прийшов я на годину сю.
Тепер стривожилась душа моя, — і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов — на цю годину!
Отче, прослав імя Твоє! Зійшов тодї голос із неба: І прославив, і знов прославлю.
Отче, прослав своє ім'я!» І голос із неба злинув: «І прославив, — і знову прославлю!»
Народ же, що стояв і чув, казав, що грім загремів. Инші казали: Ангел Йому говорив.
Народ, що стояв там і чув те, говорив: «То був грім.» А інші: «Ангел промовляв до нього!»
Озвавсь Ісус і рече: Сей голос роздавсь не ради мене, а ради вас.
Та сказав Ісус у відповідь: «Не заради мене ізлинув голос той, лише заради вас.
Тепер суд сьвіту сьому: тепер князь сьвіту сього проженеть ся геть.
Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу.
І я, як буду піднятий від землї, всїх притягну до себе.
Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе.»
Се ж глаголав, означуючи, якою смертю має вмерти.
Це казав він, щоб зазначити, якою смертю вмре.
Озвавсь до Него народ: Ми чули з закону, що Христос пробуває по вік; як же Ти кажеш, що треба угору піднятись Синові чоловічому? Хто се Син чоловічий?
Народ же озвавсь до нього: «З закону ми чули, що Христос повіки перебуватиме. Як же ти кажеш, що Син Чоловічий має бути піднесений? Хто це такий — отой Син Чоловічий?»
Рече ж їм Ісус: Ще малий час сьвітло з вами. Ходїть, доки сьвітло маєте, щоб темрява вас не захопила; а хто ходить у темряві, не знає, куди йде.
Відрік же їм Ісус: «Ще трохи часу світло з вами. Ходіте, поки світло у вас, щоб не пойняла вас тьма. Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде.
Доки сьвітло маєте, віруйте в сьвітло, щоб синами сьвітла стали ся. Се промовив Ісус, і пійшовши, заховавсь од них.
Поки у вас світло — віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» Це сказавши, віддалився Ісус і скрився від них.
Хоч стільки ознак зробив перед ними, не увірували в Него,
Вони не вірували в нього, хоч і скільки сподіяв він чудес у них на очу,
щоб слово Ісаїї пророка справдилось, котрий промовив: Господи, хто вірував тому, що чув од нас? і рамя Господнє кому відкрилось?
щоб збулось слово пророка Ісаї, що сказав: «Господи, хто повірив тому, що чули ми, і рамено Господнє кому об'явилось?»
Тим не змогли вірувати, що знов глаголе Ісаїя:
Не могли ж вони увірувати, бо Ісая ще так був сказав:
Заслїпив очі їх і закаменив серце їх, щоб не бачили очима, нї розуміли серцем, і не обернулись, і я не сцїлив їх.
«Засліпив він їм очі, заціпенив їм серце, щоб не бачили очима, щоби серцем не розуміли і не навернулись, щоб я їх вигоїв.»
Се промовив Ісаїя, як видїв славу Його й глаголав про Него.
Це сказав Ісая, коли славу його бачив і говорив про нього.
Однако ж з князїв многі увірували в Него, та задля Фарисеїв не визнавали, щоб не вилучено їх із школи.
А, однак, чимало й увірувало в нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися, щоб їх не вилучили з синагоги;
Любили бо славу чоловічу більш, нїж славу Божу.
славу бо людську дужче вони любили ніж славу Божу.
Ісус же покликнув, і рече: Хто вірує в мене, не в мене вірує, а в Пославшого мене.
Тоді сказав Ісус на ввесь голос: «Хто вірує в мене — вірує не в мене, а в того, хто послав мене.
І хто видить мене, видить Пославшого мене.
І хто мене бачить, той бачить того, хто послав мене.
Я сьвітлом у сьвіт прийшов, щоб усякий, хто вірує в мене, в темряві не пробував.
Я — світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві.
І коли хто слухає слова мої, та й не вірує, я не суджу його; бо я прийшов, не щоб судити сьвіт, а щоб спасти сьвіт.
Коли хтось мої слова слухає, а їх не береже, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ.
Хто цураєть ся мене, й не приймає словес моїх, має собі суддю: слово, що я глаголав, воно судити ме його останнього дня.
Хто мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його дня останнього.
Бо я не від себе глаголав, а пославший мене Отець, Він менї заповідь дав, що промовляти і що глаголати.
Бо не від себе вирікав я: Отець, який послав мене, дав мені заповідь, що мені казати і що промовляти.