Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Куліша та Пулюя
Сучасний переклад
Прийшов же у Дервию та в Листру; і ось був там один ученик, на ймя Тимотей, син однієї жінки, вірної Жидівки, батька ж Грека,
Павло також відвідав Дервію та Лістру, де знаходився послідовник на ім’я Тимофій. Мати його була віруючою юдейкою, а батько греком.
що мав добру славу між братами у Листрі та Ікониї.
Про Тимофія добре говорили браття в Лістрі та Іконії.
Сього схотїв Павел узяти з собою; і взявши обрізав його задля Жидів, що були в тих місцях; знали бо всї батька його, що був Грек.
Павло хотів, щоб Тимофій пішов із ним, тому він зробив обрізання Тимофієві. Це було зроблено заради юдеїв, які мешкали у тієї місцевості, оскільки ті знали, що Тимофіїв батько був греком.
Як же проходили городи, передавали їм хоронити устави, постановлені від апостолів та старших, що в Єрусалимі.
Проходячи через інші міста, вони передавали віруючим для послуху настанови, прийняті апостолами й старійшинами в Єрусалимі.
Церкви ж утверджувались у вірі, і прибували числом щодня.
Тож церкви міцнішали в вірі, й число віруючих зростало з кожним днем.
Як же пройшли Фригию та Галацьку сторону, заборонив їм сьвятий Дух промовляти слово в Азиї.
Павло та його супутники пройшли землю Фриґійську та Ґалатську, але Дух Святий не дозволяв їм проповідувати Слово в Малій Азії.
Прийшовши ж в Мисию, поривались ійти в Витинию, і не пустив їх Дух.
Дійшовши до кордону Мізії, вони збиралися йти до Віфінії, але Дух Ісуса не пустив їх.
І явилось уночі видїннє Павлу: стояв один чоловік Македонець, благаючи його й говорячи: Прийшовши в Македонию, поможи нам.
Вночі Павлові було видіння, в якому якийсь чоловік із Македонії постав перед ним, благаючи: «Прийди до Македонії й допоможи нам».
Як же видїннє увидїв, забажали ми зараз іти в Македонию, зрозумівши, що Господь покликав нас благовіствувати їм.
Після цього видіння, ми [41] одразу ж зібралися йти до тієї землі, вирішивши, що то Бог покликав нас проповідувати македонцям Благовість.
Пустившись тодї з Трояди, приспіли ми в Самотракию, другого ж дня в Неаполь,
Ми відпливли з Троади й попрямували до Самотракії, а наступного дня пристали до Неаполя.
а звідтіля в Филипи, котрий єсть первий город тієї части Македониї, — осада. Пробували ж ми в сьому городї кілька днїв.
Звідти ми пішли до міста Филипи, що було римською колонією та головним містом тієї частини Македонії, і провели там кілька днів.
А субітнього дня вийшли геть з города над річку, де бувало звичайно моленнє, і посїдавши говорили до жінок, що посходились.
В суботу ми вирушили за міську браму, до річки, сподіваючись, що знайдемо там місце для молитви. Ми сіли й почали розмовляти з жінками, які зібралися там.
І слухала нас одна жінка, на ймя Лидия, купчиха кармазином, із города Тиятирського, що шанувала Бога; їй же Господь відчинив серце уважати на глаголане від Павла.
Серед них була жінка на ймення Лідія. Вона була купчихою, та торгувала багряними тканинами в місті Тіатирі. Вона поклонялася істинному Богу. Лідія слухала нас, і Господь відкрив її серце назустріч тому, що казав Павло.
Як же охрестилась вона і дім її, благала, говорячи: Коли ви судили мене, що я вірна Господеві, то, ввійшовши в господу мою, пробувайте. І присилувала нас.
Коли вона та її домашні охрестилися, вона почала благати нас: «Якщо ви вважаєте, що я справді вірую в Господа, то зупиніться в моєму домі». Вона вмовила нас піти до неї.
Стало ся ж, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна дївчина, що мала духа віщого, і котра заробіток великий давала панам своїм, ворожачи.
Так сталося, що коли ми йшли до місця молитви, нам зустрілася дівчина-рабиня. Вона була одержима духом,[42] який давав їй силу передбачати майбутнє. Роблячи це, вона приносила величезний прибуток своїм господарям.
Ся, йдучи слїдом за Павлом та за нами, покликувала, кажучи: Сї люде — слуги Вишнього Бога, що звіщають нам дорогу спасення.
Дівчина ходила за Павлом і всіма нами, вигукуючи: «Це слуги Всевишнього Бога! Вони провіщають вам шлях до спасіння!»
Робила ж се многі днї. Далїй Павел, розсердившись і обернувшись, рече духові: Повелїваю тобі імям Ісуса Христа, вийди з неї. І вийшов тієї ж години.
Так тривало багато днів, і Павла це почало турбувати. Тож він обернувся й промовив до духа: «Наказую тобі іменем Ісуса Христа, вийди з неї!» І він негайно вийшов з дівчини.
Видївши ж пани її, що пропала надїя заробітку їх, схопивши Павла та Силу, потягли їх на майдан до князїв.
Коли її господарі побачили, що їхнім сподіванням на прибуток прийшов кінець, вони схопили Павла та Силу й потягли їх на базарну площу, а там передали владі.
І привівши їх до воївод, казали: Сї люде вельми трівожать город наш, бувши Жидами,
Коли вони привели Павла та Силу до міської влади, то сказали: «Ці люди — юдеї, вони каламутять усе місто!
і навчають звичаїв, котрих не годить ся нам приймати, анї робити, бувши Римлянами.
Вони проголошують звичаї, які для нас, римлян, є протизаконним прийняти або дотримуватися».
І встав народ проти них, а воїводи, роздерши одежу їх, звелїли бити їх.
Натовп приєднався до їхніх звинувачів. Володарі міста зірвали з апостолів одяг і наказали їх побити.
І завдавши їм багато ран, повкидали в темницю, звелївши темничнику пильно стерегти їх
Тяжко побитих, їх кинули до в’язниці й наказали вартовому пильно стерегти їх.
Котрий прийнявши такий наказ, повкидав їх у саму середню темницю і позабивав ноги їх у колоду.
Діставши такий наказ, він посадив апостолів у внутрішню камеру, а ноги їхні забив у колодки.
О півночі Павел та Сила молившись славили Бога піснею, і чули їх вязники.
Близько опівночі Павло й Сила молилися й співали гімни Богу, а інші в’язні слухали їх.
Нараз став ся великий трус, так що аж підвалини в вязницї захитались; і повідчинялись зараз усї двері, і поспадали кайдани з усїх.
Зненацька стався сильний землетрус, аж захитався фундамент в’язниці. Всі двері раптом розчинилися, а кайдани з усіх в’язнів попадали.
Прокинувши ся ж темничник од сну, та побачивши відчинені двері темницї, вийнявши меч, хотїв себе вбити, думаючи, що повтїкали вязники.
Вартовий прокинувся й, побачивши відчинені двері в’язниці, вихопив меча. Він хотів вбити себе, вважаючи, що в’язні втекли,
Покликнув же голосом великим Павел, говорячи: Не роби собі нїчого лихого, всї бо ми тут.
та Павло голосно гукнув: «Не губи себе! Ми всі тут».
Попросивши ж сьвітла, вбіг трусячись, і припав до Павла та Сили,
Тоді вартовий наказав принести світло й кинувся всередину. Затремтівши зі страху, він упав на коліна перед Павлом та Силою.
а, вивівши їх геть, каже: Добродїї, що менї робити, щоб спастись?
А потім вивів їх і сказав: «Добродії, що мені робити, щоб здобути спасіння?»
Вони ж рекли: Віруй в Господа Ісуса Христа, то спасеш ся ти і дім твій.
Вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і ти будеш спасенний — ти й твої домашні».
І глаголали йому слово Господнє, і всїм, що в дому його.
І апостоли розповіли Слово Господнє йому й усім іншим, хто був у тому домі.
І, взявши їх тієї ж нічної години, пообмивав рани, та й охрестив ся сам і всї його зараз.
Тієї нічної години вартовий узяв їх, обмив їхні рани, й тут же його самого і його родину охрестили.
І, повівши їх у господу свою, заставив перед ними стіл, і веселив ся з усїм домом, увірувавши в Бога.
Він привів Павла й Силу до своєї оселі і дав їм поїсти. Він, і вся його родина раділи, бо повірили у Бога.
Як же настав день, прислали воїводи паличників, кажучи: Відпусти людей сих.
Коли настав ранок, володарі міста послали воїнів, сказавши: «Звільніть тих людей».
Звістив же темничник про сї слова Павла, що прислали воїводи, щоб відпустити вас;
Тоді вартовий передав ці слова Павлові: «Володарі міста сказали звільнити вас. Отже, виходьте зараз і йдіть з миром».
Павел же рече: Бивши нас прилюдно неосуджених людей римських, повкидали в темницю, а тепер потай нас виганяють? Нї бо, а нехай самі, прийшовши, виведуть нас.
Але Павло відповів воїнам: «Вони прилюдно били нас без суду, хоч ми римські громадяни, потім кинули нас до в’язниці. А тепер вони хочуть випустити нас таємно? Не буде цього! Вони повинні самі прийти й вивести нас із в’язниці».
Звістили ж воїводам паличники слова сї; і перелякались, почувши, що вони Римляне.
Варта передала ці слова володарям міста. Почувши, що Павло і Сила — римляни, ті перелякалися.
І прийшовши благали їх, і вивівши просили, щоб вийшли з города.
Вони прийшли й вибачилися перед Павлом і Силою, а потім вивели їх із в’язниці й попросили залишити їхнє місто.