Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Куліша та Пулюя
Переклад Турконяка
Як же присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юлию, Августової роти.
Коли вирішили, що ми маємо відплисти до Італії, передали Павла та деяких інших в’язнів сотникові полку кесаря, на ім’я Юлій.
І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами.
Тож сівши на адрамитський корабель, який мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.
А другого дня пристали в Сидонї. І обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування.
Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій ставився до Павла по-людськи і дозволив піти до друзів скористатися їхньою турботою.
А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні.
Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо був зустрічний вітер.
І, перепливши море, що проти Киликиї та Памфилиї, прибули в Мири Ликийські.
Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прибули ми до Мири, що в Ликії.
А там знайшовши сотник корабель Александрийський, що плив в Італию, посадив нас на него.
І тут сотник, знайшовши олександрійський корабель, який плив до Італії, посадив нас на нього.
Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під Крит проти Салмона,
Повільно пливучи багато днів і ледь допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, ми пропливли повз Крит біля Салмони.
і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей.
Ледве минувши його, ми пристали до одного місця, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея.
Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже й піст минув, то раяв Павел,
Як минуло чимало часу і плавання вже стало небезпечним, бо й піст уже минув, Павло радив,
кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє.
кажучи їм: Мужі, я бачу, що плавання буде небезпечним і з великими втратами — не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ.
Сотник же керманичові і властителеві корабля довіряв більш, нїж тому, що сказав Павел.
Та сотник довіряв більше керманичеві й власникові судна, ніж тому, що говорив Павло.
Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристанї Крицькій, що лежить між вітром полуденнїм і західнїм.
Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоби при можливості дістатися до Финіки й перезимувати в критській пристані, зверненій до півдня і відкритій для північно-західних вітрів.
Як же повіяв полуденній вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита.
Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Крит.
Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон.
Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, який зветься евракилон.
Як же підхопило корабля і не можна було противитись вітрові, то віддались ми (хвилям) і носило нас.
Коли підхопило корабель, і він не міг протистояти вітрові, ми здалися, і нас понесло.
На остров же якийсь набігши, званий Клавда, на силу здолїли удержати човна,
Підпливши до одного острова, що зветься Клавда, насилу змогли втримати рятувальний човен,
котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило.
якого витягли, і вжили допоміжних засобів, обв’язуючи корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, спустили вітрило; і так нас носило.
А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар.
Наступного дня, як нас сильно кидала буря, ми почали викидати вантаж,
А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали.
а третього дня власноручно повикидали корабельне знаряддя.
Як же нї сонце, нї зорі не являлись многі днї, і налягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам.
Тому що багато днів не з’являлися ні сонце, ні зорі, а буря сильно налягала, ми повністю втратили надію на порятунок.
Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди.
Оскільки довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: О, мужі! Потрібно було слухати мене й не відпливати з Криту, — то ми не зазнали би цього лиха та втрати.
А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля.
Тепер же благаю вас: кріпіться, бо не загине душа жодного з вас, а тільки корабель.
Явив ся бо менї сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу,
Тому що цієї ночі переді мною постав ангел Бога, Якому я належу та Якому служу,
глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усїх тих, що плинуть з тобою.
і сказав: Не бійся, Павле! Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, хто пливе з тобою!
Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано менї.
Тому кріпіться, мужі! Бо я вірю Богові, що станеться так, як мені було сказано.
Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля;
А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріатиці, опівночі моряки здогадувалися, що наближаються до якоїсь землі.
і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять.
І закинувши лот, виявили, що було двадцять сажнів [1]; пропливши ще трохи й знову закинувши, з’ясували, що було п’ятнадцять сажнів.
І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня.
А боячись, аби якось не наскочити на скелясті місця, кинули з корми корабля чотири якорі й молилися, аби настав день.
Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, нїби хочуть кинути якоря з носу,
Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть закинути якорі,
сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся.
Павло сказав сотникові й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися!
Тодї воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти.
Тоді воїни перерізали канати човна й дали йому впасти.
Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогоднї чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нїчого не ївши.
А коли почало розвиднятися, Павло благав усіх вживати їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день ви продовжуєте чекати голодними, нічого не ївши.
Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови.
Тому благаю вас вживати їжу, бо це для вашого порятунку. Жодному з вас і волосина з голови не впаде.
Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усїма, і переломивши почав їсти.
Сказавши це й узявши хліб, він у всіх на очах віддав хвалу Богові та, переломивши, почав їсти.
Було ж нас у кораблї всїх двістї сїмдесять і шість душ.
Було нас усіх на кораблі двісті сімдесят шість душ.
А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море.
Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи збіжжя в море.
Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем.
А коли настав день, не розпізнали землі та побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якої і хотіли, при можливості, причалити кораблем.
І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега.
Піднявши якорі, пустилися в море, водночас послабили канати на стерні й, піднявши мале вітрило, оскільки дув вітер, попрямували до берега.
Попавши ж на місце двоєморське, загрузили корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь.
Наскочивши на мілину, корабель застряг; ніс загруз і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль.
Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втїк.
Воїни радили повбивати в’язнів, щоб ніхто не поплив і не втік.
Сотник же, хотївши спасти Павла, заборонив їм що загадали, і звелїв, щоб ті, хто вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю,
Але сотник, бажаючи врятувати Павла, стримав їх від цього наміру й наказав тим, хто може плавати, першими стрибати й добиратися до берега,