Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Cовременный перевод WBTC
І послав Господь Ната́на до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: „Два чолові́ки були́ в одно́му місті, — один замо́жний, а один убогий.
Господь послал к Давиду Нафана, и тот сказал: "В одном городе было два человека, один богатый, а другой бедный.
У замо́жного було дуже багато худоби дрібно́ї та худоби великої.
У богатого было очень много мелкого и крупного скота,
А вбогий нічого не мав, окрім однієї мало́ї овечки, яку він набув та утри́мував при житті. І росла вона з ним та з синами його ра́зом, — із кавалка хліба його їла й з келіха його пила́, та на лоні його лежала, і була́ йому як дочка́.
а у бедного не было ничего, кроме маленькой овечки, которую он купил. Он выкормил её, и она выросла вместе с его детьми. Она ела то, что он ел, пила из его чаши, спала у него на груди и была ему как дочь.
І прийшов до багатого чоловіка подоро́жній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібно́ї чи з худоби своєї великої, щоб споряди́ти їжу для подоро́жнього, що до нього прийшов, — і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і споряди́в її для чоловіка, що до нього прийшов“.
Однажды, к богатому человеку пришёл странник. Но богач не хотел брать из своих овец и коров, чтобы приготовить еду для странника. Он взял овечку бедняка и приготовил её для гостя, который пришёл к нему".
І сильно запала́в Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Ната́на: „Як живий Господь, — вартий смерти той чоловік, що чинить таке́.
Давид очень разгневался на этого человека и сказал Нафану: "Жив Господь! Человек, сделавший это, достоин смерти!
А овечку він опла́тить чотирикро́тно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосе́рдився“.
За овечку он должен заплатить вчетверо, ибо сделал это страшное дело и не имел сострадания".
І сказав Ната́н до Давида: „Ти́ той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я пома́зав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Сау́лової руки.
И сказал Нафан Давиду: "Ты — тот человек! Вот что говорит Господь, Бог Израиля: "Я помазал тебя на царство в Израиле, Я избавил тебя от руки Саула.
І дав тобі дім твого пана, та жіно́к пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.
Я дал тебе дом господина твоего, и дал тебе жён господина твоего, и царства Израиля и Иудеи. И если бы этого было мало, Я дал бы тебе ещё больше.
І чому ти знева́жив Господнє слово, і вчинив це зло в оча́х Його? Хіттеянина Урію вбив ти мече́м, а його дружи́ну взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів.
Почему же ты пренебрёг словом Господа, сделав то, что Он считает злом? Ты поразил мечом Урию Хеттеянина и взял себе его жену. Ты убил его мечом аммонитян.
А тепер не відсту́пить меч від твого дому аж навіки за те, що знева́жив ти Мене́, і взяв дружи́ну хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку.
Поэтому, меч всегда будет угрожать твоему дому за то, что ты пренебрёг Мною и взял себе в жёны жену Урии Хеттеянина".
Так сказав Господь: Ось Я наведу́ на тебе зло з твого дому, і заберу́ жінок твоїх на оча́х твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладе́ться з жінка́ми твоїми при світлі цього сонця.
Так говорит Господь: "Я навлеку беды против тебя в твоём собственном доме. У тебя на глазах Я возьму твоих жён и отдам их человеку, который очень близок тебе. И будет он спать с твоими жёнами, и все будут об этом знать.
Хоч ти вчинив потає́мно, а Я зроблю́ цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем“.
Ты сделал это тайно, Я же сделаю это перед всем Израилем"".
І сказав Давид до Ната́на: „Згрішив я перед Господом!“ А Ната́н сказав до Давида: „І Господь зняв твій гріх, — не помреш!
И сказал Давид Нафану: "Согрешил я перед Господом". Нафан ответил Давиду: "Господь простил тебе грехи твои. Ты не умрёшь.
Та що ти спонука́в знева́ження Господа цією річчю, то син твій, наро́джений тобі, конче помре“.
Но так как, сделав это, ты презрел Господа, то умрёт родившийся у тебя сын".
І пішов Ната́н до свого дому, а Господь ура́зив дитя, що Давидові породи́ла Урієва жінка, і воно захво́ріло.
После того, как Нафан пошёл к себе в дом, Господь поразил ребёнка, которого родила Давиду жена Урии, и он заболел.
А Давид молив Бога за дитинку, і по́стив Давид, і вхо́див до кімна́ти, і ночував, поклавшись на землю.
Давид молился Богу о младенце. Он постился и, уединившись в доме, проводил ночи, лёжа на земле.
I прийшли старші́ його дому до нього, щоб підня́ти його з землі, та він не хотів, і не підкріпи́вся з ними хлібом.
Старейшины дома его пришли к нему, чтобы поднять его с земли, но он не встал и отказался есть с ними.
І сталося сьо́мого дня, — і поме́рло те дитя, а Давидові слу́ги боялися доне́сти йому, що померло те дитя, бо казали: „Ось як була́ та дити́на живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: „Померло це дитя“, то ще вчинить щось лихе“.
На седьмой день младенец умер. Слуги Давида боялись сказать ему, что ребёнок мёртв, ибо думали: "Мы пытались говорить с Давидом, когда ребёнок был ещё жив, но он отказывался слушать нас. Как же нам сказать ему, что ребёнок умер? Он сделает что-нибудь безумное".
А Давид побачив, що слу́ги його шепо́чуться поміж собою, — і зрозумів Давид, що поме́рло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: „Чи не поме́рло те дитя?“ А ті відказали: „Поме́рло“.
Давид заметил, что слуги его перешёптываются между собой, и понял, что ребёнок умер. Он спросил: "Умер ребёнок?" Слуги ответили: "Да, умер".
І звівся Давид із землі, і помився, і намасти́вся, і змінив свою оде́жу, і ввійшов до Господнього до́му та й поклони́вся. Потому ввійшов до свого до́му, і захотів їсти, — і поклали йому хліба, і він їв.
Тогда Давид встал с земли, умылся, помазался маслом, переоделся и пошёл в дом Господа молиться. Затем он пошёл домой и потребовал, чтобы ему принесли еду. Слуги принесли ему еду, и он стал есть.
І сказали йому слу́ги його: ,Що́ це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило́, ти по́стив та плакав; а як поме́рло те дитя, ти встав та й їв хліб?“
Слуги Давида спросили его: "Почему ты ведёшь себя так? Когда ребёнок был ещё жив, ты постился и плакал, а когда ребёнок умер, ты встал и попросил есть".
А він відказав: „Коли те дитя ще жило́, я по́стив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?
Давид ответил: "Когда ребёнок был ещё жив, я постился и плакал потому, что думал: "Кто знает? Может помилует меня Господь, и дитя останется живым".
А тепер, — поме́рло воно. На́що то я б по́стив? Чи змо́жу ще повернути його? Я піду́ до нього, а воно не ве́рнеться до мене“.
Но сейчас ребёнок умер. Зачем же мне поститься? Разве я могу возвратить его? Нет! Когда-нибудь я пойду к нему, а он не вернётся ко мне".
І потішив Давид жінку свою Вірсаві́ю, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вроди́ла сина, а він назвав ім'я́ йому: Соломо́н. І Госпо́дь полюбив його,
Затем Давид утешил Вирсавию, жену свою. Он вошёл к ней и спал с ней. Она снова забеременела и родила сына, которого они назвали Соломоном. И Господь полюбил его.
і послав пророка Ната́на, і той назвав ім'я́ йому: Єдід'я, ради Господа.
Господь послал пророка Нафана, и тот от имени Господа дал ребёнку имя: Иедидиа.
А Йоа́в воював з Раббо́ю аммоні́тян, і здобув царське́ місто.
Равва была столицей аммонитян. Иоав воевал против Раввы и захватил город.
І послав Йоав послів до Давида, і сказав: „Воював я з Раббою, і здобув я місто води.
Иоав отправил послов к Давиду сказать: "Я воевал против Раввы и захватил город Воды.
А тепер збери́ решту наро́ду, і табору́й біля міста, та здобудь його, щоб не здобу́в те місто я, і щоб не було воно на́зване моїм ім'я́м“.
Теперь собери остальной народ, подойди к городу и захвати его. Если я возьму город, то он будет назван моим именем".
І зібрав Давид увесь наро́д, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.
И собрал Давид весь народ и пошёл к Равве. Он сразился против Раввы и захватил город.
І взяв він коро́ну з голови їхнього царя, а вага її — тала́нт золота, та дорогий ка́мінь, і Давид поклав її́ на свою го́лову. І він виніс дуже багато здо́бичі з того міста.
Давид снял с головы их царя венец из чистого золота, украшенный драгоценными камнями, который весил один талант. Венок этот был возложен на голову Давида. И вынес Давид из города много драгоценных вещей.
А наро́д, що був у ньому, він повиво́див, і поклав їх під пи́лку, і під залі́зні доло́та та під залізні сокири, і позаганя́в їх до цегельня́ної пе́чі. І так робив він усім аммонітським міста́м. І вернувся Давид та ввесь наро́д до Єрусалиму.
Давид также вывел всех жителей Раввы и заставил их работать пилами, железными молотилками и топорами и обжигать кирпич. Так он поступил со всеми аммонитскими городами. Затем Давид и всё его войско возвратились в Иерусалим.