Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Cовременный перевод WBTC
І затремтів цар, і вийшов на горі́шній по́верх брами, та й заплакав. А коли йшов, то так говорив: „Сину мій, Авесало́ме, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я був помер замість тебе, Авесаломе! Сину мій, сину мій!“
Иоаву сказали: "Царь плачет и горюет об Авессаломе".
А Йоаву донесено: „Ось цар плаче, і зачав жало́бу по Авесаломові“.
И победа в тот день обернулась печалью для всего народа, потому что люди слышали, что царь очень скорбит о своём сыне.
І того дня ця перемо́га обернулася на жало́бу для всього народу, бо того дня народ почув, що казали: „Засмутився цар за своїм сином!“
Народ входил в город, стараясь не шуметь, как люди, которые стыдятся, когда бегут с битвы.
І прокрада́вся народ того дня, щоб увійти до міста, як прокрадається народ, засоро́млений своєю втечею з бо́ю.
А царь, закрыв лицо, громко рыдал: "О сын мой Авессалом! Авессалом, сын мой, сын мой!"
А цар закрив своє обличчя. І голосив цар сильним голосом: „Сину мій, Авесаломе! Авесаломе, сину мій! Сину мій!“
Иоав пришёл к царю в дом и сказал: "Ты унизил сегодня всех своих воинов, которые спасли твою жизнь, жизнь твоих сыновей и дочерей, и жизнь жён твоих и наложниц.
І прийшов Йоав до дому царя, та й сказав: „Сьогодні ти засоро́мив обличчя всіх своїх рабів, які сьогодні врятували життя твоє, і життя синів твоїх та дочо́к твоїх, і життя жінок твоїх, і життя наложниць твоїх,
Ты любишь тех, кто ненавидит тебя, и ненавидишь тех, кто тебя любит. Ты показал сегодня, что воины и слуги ничего для тебя не значат. Я вижу, что тебе было бы приятнее, если бы Авессалом был сегодня жив, а мы все убиты.
через те, що ти любиш тих, хто тебе нена́видить, і нена́видиш тих, хто тебе любить, бож сьогодні ти виявив, що нема в тебе вожді́в ані слуг. Бо сьогодні я знаю, що коли б Авесало́м був живий, а ми всі сьогодні були мертві, то тоді це було б любе в оча́х твоїх...
Выйди и поговори со своими воинами. Приободри их! Клянусь Господом, если ты не выйдешь, в эту же ночь не останется у тебя ни одного человека. И это будет страшнее любого бедствия, которое ты знал с детских лет".
А тепер устань, і говори до серця свої́х рабів. Бо присяга́ю Господом, якщо ти не ви́йдеш, то цієї ночі ніхто не буде ночува́ти з тобою, і це буде тобі гірше за всяке зло, що прихо́дило на тебе від молодости твоєї аж дотепер!“
И встал царь и сел у ворот. Народу возвестили об этом, и весь народ предстал перед царём. Между тем, все израильтяне, которые были с Авессаломом, разбежались по домам.
І цар устав та й засів у брамі, а всьому наро́дові доне́сли, говорячи: „Ось цар сидить у брамі!“ І посхо́дився ввесь народ перед царське́ обличчя, а Ізраїль повтікав кожен до своїх наметів.
Во всех коленах Израиля люди спорили друг с другом и говорили: "Царь избавил нас от наших врагов и освободил нас от филистимлян. А сейчас он сам бежал от Авессалома.
І спереча́вся ввесь народ по всіх Ізраїлевих племе́нах, говорячи: „Цар урятував нас від руки всіх наших ворогів, він же врятував нас із руки филисти́млян, а тепер утік із кра́ю перед Авесаломом.
Но Авессалом, которого мы выбрали править нами, погиб в сражении. Мы должны снова поставить Давида царём".
А Авесало́м, якого ми пома́зали були́ над собою, помер на війні. А тепер чого ви зволікаєте щоб вернути царя?“
И царь Давид послал сказать священникам Садоку и Авиафару: "Скажите старейшинам Иудеи: "Почему не ваш род первым хочет вернуть царя в его дом? Смотрите, все израильтяне только и говорят о том, чтобы вернуть царя.
І цар Давид послав до священиків, до Садока та до Евіятара, говорячи: „Говоріть так до Юдиних старши́х: Чого ви бу́дете останніми, щоб вернути царя до його дому? А слово всього Ізраїля прийшло вже до царя, до його дому.
Вы — братья мои, кровь моя и плоть моя. Так почему вы должны быть последними из тех, кто хочет вернуть царя?"
Ви бра́ття мої, ви кість моя та тіло моє! І чого ви бу́дете останніми, щоб вернути царя?
И скажите Амессаю: "Ты принадлежишь к моей семье. Пусть Бог накажет меня, если я не сделаю тебя начальником своей армии вместо Иоава"".
А Амасі́ скажете: Чи ж ти не кість моя та не тіло моє? Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо ти не бу́деш у мене вожде́м ві́йська по всі дні замість Йоава“.
Давид расстрогал сердца иудеев, и они все, как один, согласились послать к царю и сказать: "Возвратись со всеми своими людьми!"
І прихилив він серце всіх Юдиних мужів, як одно́го чоловіка. І послали вони до царя: „Вернися ти та всі твої слу́ги!“
И возвратился царь, и пришёл к реке Иордан. И все иудеи пришли в Галгал, чтобы встретить царя и перевести его через Иордан.
І вернувся цар, і прийшов аж до Йорда́ну, а Юда прийшов до Ґілґалу назу́стріч царе́ві, щоб перепрова́дити царя через Йордан.
Семей, сын Геры, вениамитянин из Бахурима, поспешил и пошёл с иудеями навстречу царю Давиду.
А Шім'ї, Ґерин син, Веніяминівець, що з Бахуріму, поспішив і зійшов з Юдиними мужами на зу́стріч царя Давида.
Тысяча человек из вениамитян пришли с ним. И Сива, слуга Саула, тоже пришёл и привёл с собой пятнадцать своих сыновей и двадцать слуг. Они спешили к Иордану, чтобы встретить царя Давида.
І з ним було тисяча чоловіка з Веніямина, та Ціва, слуга Саулового дому, і п'ятнадцятеро синів його та двадцятеро його рабів із ним. І вони перейшли Йордан перед царем.
Они перешли Иордан, чтобы перевести семью царя, и делать всё, что царь пожелает. Когда царь перешёл через реку, Семей, сын Геры, упал на землю перед царём.
І перейшов поро́н, щоб перепрова́дити царськи́й дім та зробити, що було добре в оча́х його. А Шім'ї, Ґерин син, упав перед царем, як той перехо́див Йордан,
Семей сказал царю: "Господин мой, не думай о тех грехах, которые я совершил, когда господин мой царь выходил из Иерусалима. Не вспоминай их и не держи зла на сердце своём.
та й цареві сказав: „Нехай пан не порахує мені пере́ступу, і не пам'ятай, що раб твій провинився був того дня, коли мій пан цар вийшов був з Єрусалиму, — щоб цар не поклав це до серця свого!
Я, раб твой, знаю, что я согрешил. Но сегодня я пришёл первый из всего дома Иосифа, чтобы встретить господина моего царя".
Бо раб твій знає, що згрішив він, і ось я прийшов сьогодні з усього Йо́сипового дому перший, щоб вийти зустрі́ти мого пана царя“.
Но Авесса, сын Саруи, сказал: "Мы должны убить Семея, ибо он проклинал помазанника Господа".
А Авіша́й, син Церуїн, відповів та й сказав: „Чи ж не буде забитий Шім'ї за те, що проклинав Господнього пома́занця?“
Давид сказал: "Что мне делать с вами, сыны Саруи. Ваше поведение может принести нам беды. Сегодня никто в Израиле не будет лишён жизни. Сегодня, в день, когда я узнал, что я царь над Израилем".
А Давид відказав: „Що́ вам до мене, сини Церуїні, що ви сьогодні стаєте мені за сатану́? Чи сьогодні буде забитий хто в Ізраїлі? Хіба ж я не знаю, що сьогодні я цар над Ізраїлем?“
И сказал царь Семею: "Ты не умрёшь". И царь поклялся ему в этом.
А до Шім'ї цар сказав: „Не помреш!“ І заприсягну́в йому цар.
Мемфивосфей, внук Саула, тоже вышел встретить царя. Мемфивосфей не мыл ног своих, не стриг бороду и не стирал свою одежду с того дня, как царь покинул Иерусалим, и до того дня, как Давид возвратился назад с миром.
І зійшов спітка́ти царя й Мефіво́шет, онук Саулів. А він не оправля́в ніг своїх і не оправляв вуса свого, і не оправляв своєї одежі від дня, як цар вийшов, аж до дня, коли він вернувся з миром.
Когда он вышел из Иерусалима навстречу царю, Давид спросил его: "Мемфивосфей, почему ты не пошёл со мной?"
І сталося, коли прийшов він до Єрусалиму зустріти царя, то сказав йому цар: „Чому́ ти не пішов зо мною, Мефіво́шете?“
Мемфивосфей ответил: "Господин мой царь, меня обманул слуга. Я сказал ему: "Я — хром. Оседлай мне осла. Я сяду на него и поеду с царём".
А той відказав: „Пане мій ца́рю, — раб мій обмани́в мене! Бо я, раб твій, сказав: осідлаю собі осла, і сяду на нього, та й поїду з царем, бо раб твій кульга́вий.
Но слуга обманул меня. Он оклеветал меня перед тобой. Но господин мой царь, как Ангел Божий. Делай то, что считаешь правильным.
Та він очерни́в раба твого перед паном моїм царем. А мій пан цар, — немов Божий Ангол, тому зроби, що́ добре в оча́х твоїх!
Ты мог бы убить всю семью моего деда, но ты посадил меня, раба твоего, с теми, кто ест с тобой за одним столом. Я не имею права ни на что жаловаться царю".
Бож хіба ввесь дім батька мого не був вартий смерти перед моїм паном царем? Та ти вмістив раба свого серед їдців свого сто́лу. І яке ж я маю право ска́ржитися перед царем?“
Царь сказал Мемфивосфею: "Хватит говорить об этом. Я решил, что ты и Сива разделите между собой землю".
І сказав йому цар: „По́що ти говориш іще оці свої слова? Я сказав: ти та Ціва поді́лите поле“.
Мемфивосфей сказал царю: "Пусть Сива возьмёт себе всю землю, после того, как господин мой царь с миром вернулся к себе домой".
І сказав Мефіво́шет до царя: „Нехай він ві́зьме навіть усе по тому, коли мій пан, цар прийшов із миром до дому свого́!“
Верзеллий Галаадитянин пришёл из Роглима, чтобы перевести царя через реку Иордан и проводить его из Иордана.
А ґілеа́дянин Барзіллай зійшов з Роґеліму, і перейшов з царем Йордан, щоб прове́сти його за Йордан.
Верзеллий был очень стар. Ему было восемьдесят лет. Он был очень богат и обеспечивал царя Давида всем необходимым, когда тот пребывал в Маханаиме.
А Барзілла́й був дуже стари́й, віку восьмидесяти́ літ. І він годував царя, як той сидів був у Маханаїмі, бо він був дуже заможна люди́на.
Давид сказал Верзеллию: "Перейди реку и живи со мной в Иерусалиме, я сам буду заботиться о тебе".
І сказав цар до Барзіллая: „Перейди зо мною, і я буду годувати тебе при собі в Єрусалимі“.
Но Верзеллий ответил царю: "Мне слишком мало осталось жить, чтобы идти с царём в Иерусалим.
І сказав Барзіллай до царя: „Скільки ще ча́су життя мого, що я піду́ з царем до Єрусалиму?
Мне уже восемьдесят лет! Я слишком стар, чтобы отличить хорошее от плохого: я не знаю вкуса того, что я ем или пью, и не слышу голоса певцов и певиц. Зачем же мне идти, чтобы быть обузой господину моему царю?
Я сьогодні віку восьмидесяти́ літ. Чи можу я розпізнавати між добрим та злим? Чи розкуштує твій раб, що́ буду їсти та що́ буду пити? Чи послухаю я ще голосу співакі́в та співа́чок? І по́що буде ще раб твій тягарем для свого пана царя?
Я пройду ещё немного с царём за Иордан. Мне не нужно вознаграждение, которое ты хочешь мне дать.
Трохи пере́йде твій раб із царем за Йордан. І чого́ цар висві́дчує мені оце?
Позволь рабу твоему возвратиться, чтобы я мог умереть в родном городе около могилы моего отца и матери. Но вот мой сын Кимгам, раб твой, пусть пойдёт с господином моим царём, и поступай с ним, как тебе угодно".
Нехай раб твій ве́рнеться, і нехай помре у своєму місті при гробі батька свого та своєї матері. А ось раб твій, син мій Кімган пере́йде з паном моїм, із царем, а ти зроби йому, що́ добре в оча́х твоїх“.
И сказал царь: "Пусть Кимгам перейдёт со мной через реку, и я сделаю для него всё, что ты хочешь. И для тебя самого я тоже сделаю всё, что ни пожелаешь".
І сказав цар: „Кімга́н пере́йде зо мною, а я зроблю́ йому, що́ миле в оча́х твоїх. І все, що́ вибереш у мене, я зроблю́ тобі!“
Царь поцеловал Верзеллия, благословил его, и Верзеллий возвратился домой, а царь и весь народ переправились через реку Иордан.
І ввесь народ перейшов Йордан, перейшов і цар. І цар поцілував Барзілла́я, та й поблагословив його, і той вернувся на своє місце.
Царь направился в Галгал, и Кимгам пошёл с ним. Весь народ Иудеи и половина народа Израиля провожали царя.
І перейшов цар до Ґілґалу, а з ним перейшов Кімган та ввесь Юдин народ, і вони перепрова́дили царя, а також перейшла́ половина Ізраїлевого наро́ду.
Вскоре все израильтяне пришли к царю и сказали: "Почему братья наши, иудеи, похитили тебя и проводили тебя со всей твоей семьёй и всеми твоими людьми через Иордан?"
Аж ось усі ізра́їльтяни прийшли до царя. І сказали вони цареві: „Чому вкрали тебе наші браття, люди Юдині, і перепрова́дили царя та його дім через Йордан, та всіх Давидових людей з ним?
И ответил народ Иудеи: "Мы сделали это потому, что царь — наш близкий родственник. Почему вы сердитесь на нас за это? Мы не питались за счет царя, и он не давал нам подарков".
І відповіли́ всі Юдині люди Ізраїлеві: „Бо близьки́й цар до нас! І чого то запали́вся тобі гнів на цю річ? Чи справді з'їли ми що в царя? Чи теж справді він роздав нам які дару́нки?“
Израильтяне ответили иудейскому народу: "Нас десять частей у царя. Значит у нас больше прав на Давида. А вы унизили нас. Нам принадлежало первое слово о возвращении нашего царя". Но иудеи ответили ещё грубее, чем израильтяне.