Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Переклад Куліша та Пулюя
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
Я чоловік, що зазнав горя від палицї гнїву його;
Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
Він повів мене й увів у пітьму, а не в сьвітло.
Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
Так, він обернувся проти мене, і день у день простягає на мене руку свою;
Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
Поморщив тїло моє й кожу мою, та потер костї мої;
обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
Обгородив мене (нещастєм), обложив горем і нуждою;
у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
Він посадив мене в темне місце, як тих, що давно померли;
Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
Наче муром, обвів мене, щоб я не вийшов, закував у тяжкі кайдани;
І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
Як я прошу, як благаю, він одпихає молитву твою;
Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
Дороги мої він каміннєм закидав, попсував стежки мої.
Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
Став проти мене, наче ведмедем у засїдцї, — левом у сховищу;
Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
Поперевертав дороги мої, розірвав мене, й у нїщо обернув;
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
Напяв лука свого й поставив мене за мету стрілам своїм;
Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
Я стався сьміховищем усьому народові мому, повсякдневною присьпівкою їх.
Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
До переситу нагодовав мене гіркотою, напоїв полином;
І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
Покрушив каміннєм зуби мої, покрив мене попелом.
і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
Покинув супокій душу мою; я вже й забув про днї добрі,
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
І сказав я собі: погасла сила моя й надїя моя на Господа.
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч!
душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває.
Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
Та я так відповідаю серцю мойму, та й тому вповаю:
Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується.
нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя!
Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него.
Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
Благий Господь до тих, хто надїється на його, — до душі, що його шукає.
Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа.
Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
Благо людинї, що змалку несе ярмо (закону Господнього);
нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
(що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його;
хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
А він нахиляє уста свої в порох, та й думає: може бути, ще є надїя;
хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
Хто надставляє бючому свою щоку й приймає, хоч би й до переситу зневагу;
Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю,—
Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй;
бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських,
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
А тодї, як вони під ноги беруть безсильних на землї,
щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
Як несправедливо судять ближнього перед очима Всевишнього,
щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
Як притискають другого в його дїлах; бо хиба ж Господь сього не бачить?
Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
Хто ж бо сьміє сказати: І таке часом дїється, що Господь не повелїває!
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
Хиба ж не з уст (не з приказу) Всевишнього виходить нужда й щастє?
Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
Чом же нарікає живуща людина? Нехай би нарікала на свої гріхи.
Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
Розпитуймо й розвідуймо наші дороги та й обернїмось до Господа;
підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
Здіймімо серце й руки наші до Бога на небі (й говорімо):
Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
Ми одпали, ми непокірливі, тим то й не пощадив єси нас;
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
Ти оболїк себе гнївом і гнав та побивав нас без ощадку;
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
Ти закрив себе хмарою (гріхів наших), щоб не доходила до тебе молитва наша;
Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
Соромом і гидотою зробив нас єси серед народів.
страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
Страх і яма, опустошеннє й погибель — се наша доля.
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
Потоки вод проливає око моє над погибелю дочки народу мого.
Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
Без упину виливає сльози око моє, та нема пільги,
аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
Покіль із неба Господь не спогляне та не побачить.
моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
Око моє наповнює смутком душу мою, споглядаючи на всї дочки міста мого.
Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
Всякими способами намагались зловити мене, мов ту пташину, вороги мої, без усякої причини;
життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
Вкинули мене живцем у яму й прикидали каміннєм.
Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „Вже погу́блений я!“
Води знялися аж до голови в мене, я сказав собі: Пропав я!
Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
І призивав я імя твоє, Господи, з ями глубокої:
Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
Почуй голос мій; не затулюй уха твого від мого зітхання, від благання мого!
Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
Так, ти зближувався, як я молився до тебе, й казав менї: Не бійся!
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
Ти боронив, Господи, мою справу; вибавляв життє моє.
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
Ти, Господи, й тепер бачиш кривду мою; розсуди ж справу мою!
Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
Ти бачиш ненависть і те, що вони проти мене замишляють.
Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
Ти чуєш, Господи, їх наругу, — всї їх підходи під мене,
мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
(чуєш) Бесїди противників моїх і безнастанні хитрощі їх проти мене.
Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
Глянь, чи вони седять, чи встають, — про мене в них все — глумлива пісня.
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
О, ти певно відплатиш їм, Господи, по учинкам рук їх;
Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
Заслїпиш їх серця і проклін твій упаде на них;