Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Сучасний переклад
І почав Він у при́тчах до них промовляти: „Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов.
Ісус, навчаючи народ, розповів таку притчу: «Один чоловік посадив виноградник. Навколо нього поставив огорожу, викопав яму для чавильні й звів башту. Потім здав виноградник в оренду та й поїхав собі мандрувати.
А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградинка в тих винарі́в.
Як настала пора, він послав слугу до виноградарів, щоб одержати свою частку врожаю.
Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим.
Але орендарі схопили його, побили й відіслали ні з чим.
І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили.
Тоді господар послав іншого слугу, але виноградарі тому розбили голову й безсоромно з нього познущалися.
Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали.
Господар послав третього, але цього орендарі вбили. Знову й знову він посилав слуг, а виноградарі кого з них били, а кого й убивали.
І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“
З ним лишився тільки улюблений син його. Тож зрештою господар послав сина свого, міркуючи: „Вони неодмінно поважатимуть сина мого!”
А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“
Але ж орендарі сказали одне одному: „Це спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!”
І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник.
Тож вони схопили сина господаря, викинули його з виноградника і вбили.
Отож, що́ пан виноградинка зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградинка іншим.
То що тепер власникові виноградника діяти з ними? Він піде та вб’є тих орендарів, а виноградник здасть в оренду іншим.
Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем!
Хіба не читали ви у Святому Писанні:
„Той камінь, що будівельники відкинули, став наріжним каменем.
„Той камінь, що будівельники відкинули, став наріжним каменем.
Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“.
Так Господь зробив, та дивовижно це для нас”».
І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли.
Почувши цю притчу, головні священики й книжники зрозуміли, що Ісус говорить саме про них, та почали вигадувати, як би схопити Його, але побоялися народу. Тож вони залишили Ісуса та й пішли собі геть.
I вони вислали деяких із фарисеїв та іродія́нів до Нього, щоб зловити на слові Його.
Згодом, юдейські лідери підіслали до Ісуса декого з фарисеїв та іродіанців, аби зловити Його на слові.
Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“
Ті підійшли до Ісуса й сказали: «Вчителю, ми знаємо, що Ти — чоловік чесний, і не зважаєш на те, хто і що про Тебе подумає, бо не дивишся на чин та звання людей. Ти правдиво наставляєш на шлях Божий. Тож скажи нам, чи справедливо сплачувати податки цезареві, чи ні? Мусимо ми платити їх, чи ні?»
А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“.
Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: «Навіщо ви перевіряєте Мене, аби зловити Мене на слові? Принесіть динар, щоб Я міг подивитися на нього».
І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“.
Коли вони принесли динар, Ісус запитав: «Хто тут зображений й чиє ім’я викарбоване на монеті?» Вони відповіли: «Цезареве».
Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони.
Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю цезареве, а Богу — Боже». Почувши таку відповідь, вивідники були вражені.
І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його та сказали:
Згодом, декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його:
„Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“.
«Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”.[36]
Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей.
От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, не залишивши дітей.
Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій.
Тож другий брат узяв шлюб із тією жінкою та також помер бездітним. Те ж саме трапилося й з третім братом.
І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка.
Усі семеро мали шлюб з тією жінкою, але всі вони померли, не залишивши дітей. Останньою померла жінка.
А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“.
Отже, в майбутньому житті, після воскресіння з мертвих, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»
Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили?
Ісус відповів їм: «Звісно, причиною вашої помилки є те, що ви не знаєте ні Святого Писання, ані сили Божої.
Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі.
Адже, коли люди повстануть із мертвих, вони не одружуватимуться, ані заміж виходитимуть. Вони будуть подібні до Ангелів Небесних.
Щождо мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“,
А щодо воскресіння з мертвих, то хіба не читали ви в книзі Мойсеєвій, де йдеться про палаючий кущ [37]? Бог сказав Мойсеєві: „Я — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова”.
Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“.
Тобто Господь є Богом живих, а не мертвих. Тож усі вони — живі. Саме тому ви, саддукеї, глибоко помиляєтесь».
А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: „Котра́ заповідь перша з усіх?“
Один із книжників, наблизившись до Ісуса, слухав, як Він розмоляв з саддукеями, та фарисеями. Побачивши, як добре Ісус відповідав, книжник запитав Його: «Вчителю, яка заповідь Закону є найважливішою?»
Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“.
Ісус відповів: «Ось найважливіша заповідь: „Слухай, Ізраїлю! Всевишній Господь наш — єдиний Бог.
І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“ (Це за́повідь перша!)
Тож любіть Господа Бога свого всім серцем, усією душею, всім розумом і силою своєю”.
А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Нема іншої більшої заповіді над оці!“
Друга за важливістю заповідь така: „Любіть ближнього [38] свого, як себе самого”. Немає важливішої заповіді, ніж оці дві».
І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“,
І книжник погодився: «Добре сказано, Вчителю. Ти маєш слушність, кажучи: Господь Всевишній — єдиний Бог, і немає іншого, крім Нього.
і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“
Кожен мусить любити Його всім серцем, усім розумінням і силою своєю, а також любити ближнього свого, як себе самого, — усе те є багато важливішим за всі підношення й пожертви».
Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“ І ніхто не насмілювався вже питати Його.
Почувши таку мудру відповідь, Ісус сказав книжникові: «Ти недалекий від Царства Божого». І відтоді ніхто не наважувався Ісуса про щось питати.
Пото́му Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: „Як то книжники кажуть, що ніби Христос — син Давидів?
Навчаючи у Храмі, Ісус говорив: «Чому книжники стверджують, що Христос — Син Давидів?
Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“
Адже сам Давид, якого надихнув Дух Святий, казав:
„Господь Бог мовив до Господа мого: „Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх [39]””.
„Господь Бог мовив до Господа мого: „Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх [39]””.
Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“
Хто такі книжники й фарисеї
І багато людей залюбки́ Його слухали.
І багато людей залюбки́ Його слухали.
Тобто сам Давид називав Христа „Господом” своїм. То як же Він може бути Сином Давидовим?»
Та величезний натовп слухав Ісуса з задоволенням.
Та величезний натовп слухав Ісуса з задоволенням.
Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках,
Ісус продовжував навчати народ, кажучи: «Стережіться книжників: вони люблять походжати в довгому вбранні, виглядаючи важливо. Вони полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб у них були найповажніші місця в синагогах і найпочесніші місця на бенкетах.
і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х,
що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“
А самі вони оббирають вдів і виживають їх із їхніх осель, а потім моляться довго напоказ, щоб виглядати щирими. Господь покарає їх найтяжче».
І сів Він навпроти скарбни́ці, і дививсь, як наро́д мідяки́ до скарбниці вкидає. І багато заможних укида́ли багато.
Ісус сів біля жертовної скриньки у Храмі й почав стежити, як люди кладуть гроші до скарбнички. Й чимало багатіїв залишали там значні суми.
І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пті, цебто гріш.
Аж ось підійшла бідна вдова й поклала дві дрібні мідні монети.
І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю.
Тоді Ісус зібрав Своїх учнів і сказав їм: «Істинно кажу вам, що ця бідна вдова пожертвувала більше, ніж усі інші люди.