Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Переклад Турконяка
І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його.
Ісус вийшов звідти і попрямував до свого рідного краю, а за Ним йшли слідом Його учні.
Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?
А коли настала субота, Він почав навчати в синагозі. І багато хто слухав і дивувався, кажучи: Звідки в Нього це? І що за мудрість дана Йому? І що за чудеса творяться Його руками?
Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним.
Хіба Він — не тесля, не син Марії та не брат Якова, Йосії, Юди і Симона? Хіба не Його сестри серед нас? І вони спокушалися через Нього.
А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“.
А Ісус їм відповідав, що пророк буває без пошани лише у своєму рідному краї, серед своїх рідних і у своєму домі.
І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в.
І не міг Він там жодного чуда зробити, тільки оздоровив декількох недужих, поклавши на них руки.
І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав.
І дивувався їхньому невірству. Тож обходив довколишні села, навчаючи.
І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами.
Покликавши дванадцятьох, Він почав посилати їх по двох, наділяючи їх владою над нечистими духами.
І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес,
І сказав їм, щоб нічого не брали в дорогу — тільки одну палицю: ні хліба, ні торби, ні мідяків у пояс,
а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“.
але щоби взули сандалі й не одягалися у дві одежини.
І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти.
І Він говорив їм: Куди тільки ввійдете в дім, там перебувайте, доки не вийдете звідти.
А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“
І коли б у якомусь місці не прийняли вас і не послухали вас, то, виходячи звідти, обтрусіть пил з ніг — як свідчення проти них. [Запевняю вас: легше буде Содому й Гоморрі в день судний, ніж місту цьому].
І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися.
І, вийшовши, вони проповідували, щоб люди покаялися,
І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли.
і виганяли численних бісів, а багатьох недужих помазували олією і зціляли.
І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього.
І почув цар Ірод, оскільки відоме стало Його Ім’я, і люди говорили, що це — Іван Хреститель устав з мертвих, тому й такі чудеса здійснюються Ним.
Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.
Інші ж казали, що це — Ілля, ще інші вважали, що це — пророк або один із пророків.
А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“
А Ірод, почувши, сказав: Той Іван, якому я відтяв голову, це він воскреснув!
Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею.
Адже Ірод, пославши воїнів, схопив Івана і посадив його у в’язницю через Іродіяду, дружину свого брата Филипа, бо одружився з нею.
Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“
А Іван сказав Іродові: Не годиться мати тобі жінку твого брата!
А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.
Тож Іродіяда таїла злобу на нього й бажала його вбити, та не могла.
Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́.
Бо Ірод боявся Івана, знаючи його як чоловіка праведного та святого, і оберігав його, а слухаючи, дуже непокоївся, але слухав з насолодою.
Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні,
Як настав слушний день, коли Ірод з нагоди дня свого народження влаштував бенкет для своїх вельмож, тисяцьких, галилейських старшин,
і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“
увійшла дочка Іродіяди і, танцюючи, догодила Іродові й тим, які з ним сиділи при столі. Цар же сказав дівчині: Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі!
І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“
І він поклявся їй: Чого тільки попросиш у мене, дам тобі, хоч би й півцарства мого.
Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“.
І вона, вийшовши, запитала в матері: Що попросити? Та ж сказала: Голови Івана Хрестителя!
І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“
І, повернувшись відразу з поспіхом до царя, вона попросила, кажучи: Хочу, щоб негайно дав ти мені на полумиску голову Івана Хрестителя!
І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити.
І цар сильно засмутився, але через клятву й тих, які сиділи при столі, він не захотів їй відмовити.
І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову.
Тож відразу цар послав свого охоронця, наказавши принести голову Івана. Той пішов, відтяв його голову у в’язниці
І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері.
та приніс його голову на полумиску, дав дівчині, а дівчина віднесла її своїй матері.
А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його.
А коли його учні почули, то прийшли, взяли тіло і поховали його в гробниці.
І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили.
І посходилися апостоли до Ісуса та сповістили Йому про все: що зробили і чого навчили.
І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.
А Він каже їм: Ви підіть самі подалі в пустинне місце та відпочиньте трохи! Бо так багато було тих, які приходили й відходили, що навіть не було їм коли попоїсти.
І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного.
Тож вони самі відпливли човном до відлюдного місця.
І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили.
Та побачили їх, як пливли, і багато хто впізнав їх. І пішки люди збіглися туди з усіх міст і прибули раніше за них.
І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати.
Вийшовши, Ісус побачив великий натовп; і змилосердився над ними, бо вони були, як ті вівці, які не мають пастуха, і почав їх багато навчати.
І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня.
І коли минуло чимало часу, учні, підійшовши до Нього, говорили: Це місце пустинне, а пора вже пізня,
Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“.
тож відпусти їх, щоби пішли до навколишніх хуторів і сіл та купили собі щось їсти.
А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“
Він же у відповідь сказав їм: Дайте ви їм їсти! А вони відповідають Йому: Чи нам піти купити на двісті динаріїв [1] хліба і дати їм їсти?
А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“.
Він же каже їм: Скільки хлібів маєте? Ідіть подивіться. І довідавшись, кажуть: П’ять і дві рибини.
І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного.
І звелів їм посадити всіх групами на зеленій траві.
І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т.
Посідали група за групою: по сто та по п’ятдесят.
І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибі на всіх поділив.
Узявши п’ять хлібів та дві рибини і звернувши погляд до неба, Він поблагословив, розломив хліби і давав учням Своїм, щоби клали перед ними, і обидві рибини всім розділив.
А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.
а з того, що залишилося, та з риб зібрали дванадцять повних кошиків.
А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!
А тих, які споживали хліб, було зо п’ять тисяч чоловіків.
І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д.
І негайно Він змусив Своїх учнів сісти в човен і раніше за Нього пливти на той бік, до Витсаїди, а Він тим часом відпустить людей.
І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру.
І, відпустивши їх, Він пішов на гору помолитися.
А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі.
А як настав вечір, човен був серед моря, а Він Сам-один на суходолі.
Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути.
Побачивши, що втомилися від веслування, — бо вітер дув супроти них, — близько четвертої сторожі [2] ночі Він підійшов до них, ідучи по морю, і хотів їх минути.
А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати,
Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що то привид, і закричали,
бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“
бо всі Його побачили і занепокоїлися. І тут же Він заговорив до них, і сказав їм: Кріпіться, це Я, не бійтеся!
І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі,
Він увійшов до них у човен — і вітер ущух.
бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе.
А в собі вони все ще були сповнені жаху, тому що не зрозуміли чуда з хлібами, бо їхнє серце було закам’янілим.
Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили.
І, перепливши, вони прибули до Генісаретської землі й причалили.
І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його,
Коли вони вийшли з човна, люди відразу, упізнавши Його,
і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є.
оббігли всю ту околицю і почали на носилках приносити хворих — скрізь, де б Він не з’явився.
І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!
І куди б Він не входив, — до сіл, міст, хуторів, — скрізь на майданах клали недужих і благали Його, щоб хоч до краю Його одягу доторкнутися, а ті, хто торкався до Нього, зцілялися.