Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Переклад Хоменка
Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти.
Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти.
А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла.
Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги.
Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“
Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.»
Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“.
Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.»
А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.
Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував.
Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“.
Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.»
Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“
Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?»
Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить.
Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього.
А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“.
Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!»
Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“.
Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.»
А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“.
А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.»
Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже.
Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була.
І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“.
і радію я за вас, що мене там не було, — щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.»
Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“.
Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.»
Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі.
Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі.
А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять.
Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять,
І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх.
і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові.
Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.
Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті.
І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат.
Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, — мій брат не вмер би!
Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“
А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.»
Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“.
«Знаю, — каже до нього Марта, — що воскресне у воскресіння, дня останнього.»
Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити.
А Ісус їй: «Я — воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши — житиме!
І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“
Кожен, хто живе і в мене вірує, — не вмре повіки. Віриш тому?»
Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“.
«Так, Господи, — каже йому, — вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.»
І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“
Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.»
А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла.
Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього.
А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його.
Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта.
Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там.
Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати.
Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“
Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!»
А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам,
Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений,
і сказав: „Де його ви поклали?“ Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“
запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.»
А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“
А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?»
Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в.
І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху.
Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“ Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“.
«Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.»
Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“
«А хіба я тобі не казав, — озвавсь Ісус, — що коли віруєш, то побачиш славу Божу?»
І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув.
Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене!
Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“.
Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.»
І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“
А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!»
І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“.
І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.»
І багато з юдеїв, що посхо́дилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували.
І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.
А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що́ Ісус учинив.
Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус.
Тоді первосвященики та фарисеї скли́кали раду й казали: „Що́ маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?
Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить!
Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і при́йдуть римля́ни, та й ві́зьмуть нам і край, і наро́д!“
Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!»
А один із них, Кайя́фа, що був первосвящеником року того́, промовив до них: „Ви нічо́го не знаєте,
Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте,
і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь наро́д мав загинути!“
то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.»
А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за наро́д мав умерти,
Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ;
і не лише за наро́д, але й щоб сполучити в одне́ розпоро́шених Божих дітей.
і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі.
Отож, від того дня вони змо́вилися, щоб убити Його.
Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити.
І тому́ не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфре́м, — і тут залишався з Своїми учнями.
Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми.
Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з кра́ю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очи́стити себе.
А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися.
І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одно́го: „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“
Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?»