Переклад Огієнка

Darby Bible Translation

Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає.

1

Christ's Sacrifice Once for All

For the law, having a shadow of the coming good things, not the image itself of the things, can never, by the same sacrifices which they offer continually yearly, perfect those who approach.

2

Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів.

2

Since, would they not indeed have ceased being offered, on account of the worshippers once purged having no longer any conscience of sins?

3

Але в них спо́мин про гріхи буває щороку,

3

But in these [there is] a calling to mind of sins yearly.

4

бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!

4

For blood of bulls and goats [is] incapable of taking away sins.

5

Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в.

5

Wherefore coming into the world he says, Sacrifice and offering thou willedst not; but thou hast prepared me a body.

6

Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав.

6

Thou tookest no pleasure in burnt-offerings and sacrifices for sin.

7

Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“!

7

Then I said, Lo, I come (in [the] roll of the book it is written of me) to do, O God, thy will.

8

Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“.

8

Above, saying Sacrifices and offerings and burnt-offerings and sacrifices for sin thou willedst not, neither tookest pleasure in (which are offered according to the law);

9

Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.

9

then he said, Lo, I come to do thy will. He takes away the first that he may establish the second;

10

У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз.

10

by which will we have been sanctified through the offering of the body of Jesus Christ once for all.

11

І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів.

11

And every priest stands daily ministering, and offering often the same sacrifices, which can never take away sins.

12

А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“,

12

But *he*, having offered one sacrifice for sins, sat down in perpetuity at [the] right hand of God,

13

далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“.

13

waiting from henceforth until his enemies be set [for the] footstool of his feet.

14

Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується.

14

For by one offering he has perfected in perpetuity the sanctified.

15

Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:

15

And the Holy Spirit also bears us witness [of it]; for after what was said:

16

„Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх.

16

This [is] the covenant which I will establish towards them after those days, saith [the] Lord: Giving my laws into their hearts, I will write them also in their understandings;

17

А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“!

17

and their sins and their lawlessnesses I will never remember any more.

18

А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.

18

But where there [is] remission of these, [there is] no longer a sacrifice for sin.

19

Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою,

19

A Call to Persevere

Having therefore, brethren, boldness for entering into the [holy of] holies by the blood of Jesus,

20

ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє,

20

the new and living way which he has dedicated for us through the veil, that is, his flesh,

21

маємо й Великого Священика над домом Божим, —

21

and [having] a great priest over the house of God,

22

то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою!

22

let us approach with a true heart, in full assurance of faith, sprinkled as to our hearts from a wicked conscience, and washed as to our body with pure water.

23

Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.

23

Let us hold fast the confession of the hope unwavering, (for he [is] faithful who has promised;)

24

І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків.

24

and let us consider one another for provoking to love and good works;

25

Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.

25

not forsaking the assembling of ourselves together, as the custom [is] with some; but encouraging [one another], and by so much the more as ye see the day drawing near.

26

Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви,

26

For where we sin wilfully after receiving the knowledge of the truth, there no longer remains any sacrifice for sins,

27

а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників.

27

but a certain fearful expectation of judgment, and heat of fire about to devour the adversaries.

28

Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, —

28

Any one that has disregarded Moses' law dies without mercy on [the testimony of] two or three witnesses:

29

скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!

29

of how much worse punishment, think ye, shall he be judged worthy who has trodden under foot the Son of God, and esteemed the blood of the covenant, whereby he has been sanctified, common, and has insulted the Spirit of grace?

30

Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“!

30

For we know him that said, To me [belongs] vengeance; *I* will recompense, saith the Lord: and again, The Lord shall judge his people.

31

Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого!

31

[It is] a fearful thing falling into [the] hands of [the] living God.

32

Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь.

32

But call to mind the earlier days in which, having been enlightened, ye endured much conflict of sufferings;

33

Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так.

33

on the one hand, when ye were made a spectacle both in reproaches and afflictions; and on the other, when ye became partakers with those who were passing through them.

34

Ви бо страждали й з ув'язнененими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще.

34

For ye both sympathised with prisoners and accepted with joy the plunder of your goods, knowing that ye have for yourselves a better substance, and an abiding one.

35

Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона.

35

Cast not away therefore your confidence, which has great recompense.

36

Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.

36

For ye have need of endurance in order that, having done the will of God, ye may receive the promise.

37

Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“

37

For yet a very little while he that comes will come, and will not delay.