Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Переклад Хоменка
Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тяга́р та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами,
Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам,
дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перете́рпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого.
вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу.
Тож подумайте про Того, хто перете́рпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх.
Тож думайте про того, хто витерпів від грішників таке велике проти себе противенство, щоб ви, ізнемігшись, не впали духом.
Ви ще не змага́лись до крови, борю́чись проти гріха,
Ви ще не протиставились до крови в боротьбі проти гріха.
і забули на́гад, що говорить до вас, як синів: „Мій сину, — не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоря́є тобі.
І ви забули попередження, що вам, як синам, говорить: «Мій сину, не легковаж Господнім каранням і не падай духом, коли він тебе картає,
Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає“!
бо кого Господь любить, того карає, і б'є кожного сина, якого приймає.»
Коли те́рпите кару, то ро́бить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що ба́тько його не карає?
На вашу науку ви терпите. Бог поводиться з вами, як із синами. Хіба є такий син, що його батько не карає?
А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з пере́любу, а не сини.
Коли ж вас виховано без картання, — якого всі зазнають, — то ви незаконновроджені, а не сини.
А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, — і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні кори́тися ми Отцеві ду́хів, щоб жити?
А втім, коли ми мали батьків тілесних як виховників і їх поважали, то чи ж не багато більш ми маємо коритися Отцеві духів, і будем жити?
Ті нас за короткого ча́су карали, як їм до вподоби було́, Цей же на ко́ристь, щоб ми стали учасниками Його святости.
Ті бо на короткий час, як знали, нас карали; він же — нам на користь, щоб нас зробити учасниками святости своєї.
Усяка кара в тепе́рішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для на́вчених нею приносить ми́рний плід праведности!
Усяка кара на хвилину здається не чимсь веселим, а сумним, та згодом тим, що на собі її зазнали, вона приносить мирний плід праведности.
Тому́ то „опущені руки й коліна знемо́жені ви́простуйте“,
Ось чому випростайте ваші охлялі руки та зомлілі коліна
і „чиніть прості стежки́ ногам вашим“, щоб кульгаве не збо́чило, але краще ви́правилось.
і зробіть вашим ногам стежки прості, щоб кульгаве не збочило, а радше видужало.
Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа.
З усіма дбайте про мир та про святість, без якої ніхто Господа не побачить.
Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благода́ті, щоб „не виріс який гіркий корінь і не наробив непоко́ю“, і щоб багато-хто не опога́нились тим.
Пильнуйте, щоб ніхто не залишився без Божої благодаті, щоб якесь гірке коріння, пустивши паростки угору, не наробило заколоту та щоб не заразило багатьох;
Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворі́дство віддав за поживу саму́.
щоб не було ніякого блудника чи нечестивця, як Ісав, що за одну лиш страву запродав власне первородство.
Бо знаєте ви, що й після, як схотів він успадкува́ти благослове́ння, відкинутий був, — не знайшов бо був можливости до покая́ння, хоч його з слі́зьми шукав.
Ви бо знаєте, що потім, як він хотів одержати благословення, він був відкинутий, бо не було в нього змоги змінити рішення, хоч його і просив про це з сльозами.
Бо ви не приступили до гори дотика́льної та до палю́чого огню, і до хмари, і до те́мряви, та до бурі,
Ви ж не приступили до гори, до якої можна рукою доторкнутись, ані до вогню палкого, ані до хмари, ані до темряви, ані до бурі,
і до сурмо́вого звуку, і до голосу слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них.
ні до гомону сурми, ані до якогось голосу слів, від якого ті, що його чули, випрошувалися, щоб до них і слова більш не говорити;
Не могли бо вони того витримати, що наказано: „Коли й звірина́ до гори доторкне́ться, то буде камінням побита“.
бо не могли знести наказу: «Навіть і скотина, як до гори діткнеться, буде камінням побита.»
І таке страшне́ те видіння було́, що Мойсей проказав: „Я боюся й тремчу́!“
І таке страшне було видіння, що Мойсей промовив: «Я повен страху і тремчу ввесь!»
Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч анголів,
Але ви приступили до гори Сіону й міста Бога живого, до небесного Єрусалиму, до безлічі ангелів, до святкових зборів,
і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх — до Бога, і до духів удоскона́лених праведників,
до церкви первородних, записаних на небі, і до судді всіх — Бога, до духів праведників, що вже дійшли до досконалости,
і до Посере́дника Ново́го Заповіту — до Ісуса, і до покро́плення крови, що краще промовляє, як А́велева.
і до Ісуса, посередника нового завіту, і до крови очищення, що промовляє краще, ніж кров Авелева.
Глядіть, не відверта́йтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає,
Глядіть, не відвертайтеся від того, хто промовляє; бо коли ті, що зреклися того, який говорив на землі, не уникнули кари, то скільки більше ми, коли відвернемося від того, хто говорить з неба.
що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: „Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом“.
Того, голос якого колись був захитав землю, а нині обіцяв, кажучи: «Ще раз я захитаю не лиш землю, але й небо.»
А „ще раз“ визначає заміну захитаного, як ство́реного, щоб зосталися ті, хто непохитний.
Те «ще раз» вказує, що захитане, тому що створене, — переміниться, щоб перебувало непохитне.
Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благода́ть, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо стра́хом.
Тому що ми приймаємо непохитне царство, зберігаймо благодать, то й служімо нею довподоби Богові з побожністю й острахом.