Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Огієнка
То було якраз за два дні до Пасхи та свята Прісних Хлібів. Головні священики та книжники все шукали спосіб, як би обманом і таємно від народу, схопити та вбити Ісуса.
За два ж дні була Пасха й Опрі́сноки. А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би пі́дступом взяти Його та забити.
Вони говорили між собою: «Тільки це не можна робити на свята, бо народ може збунтуватись».
Вони говорили: „Та не в свято, щоб бува́ колотне́ча в наро́ді не сталась“.
Коли Ісус був у Віфанії та сидів за столом у домі Симона прокаженого, до Нього підійшла жінка з алебастровим глечиком, наповненим надзвичайно дорогими пахощами з нарду. Вона відкрила посудину й почала лити олію Ісусові на голову.
Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Си́мона, на проказу слабого, і сидів при столі, підійшла одна жінка, аляба́строву пляшечку маючи щирого на́рдового дуже ці́нного мира. І розбила вона аляба́строву пляшечку, і вилила миро на голову Йому!
Побачивши це, деякі з учнів дуже розсердилися й загомоніли поміж собою: «Навіщо таке марнотратство?
А дехто обу́рювались між собою й каза́ли: „На́що таке марнотра́тство на миро?
Це мирро можна було б дорого продати. Це принесло б більше трьохсот динарів,[46] які можна було б роздати бідним». Учні продовжували докоряти їй, кажучи, що негідне вдіяла вона.
Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв, і вбогим роздати“. І нарікали на неї.
Та Ісус сказав: «Облиште її. Навіщо ви докоряєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене.
Ісус же сказав: „Залиші́ть її! Чого при́крість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені.
Адже бідні завжди будуть з вами,[47] то й допомагати їм ви зможете, коли схочете, а Я — ні.
Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, — Мене ж не постійно ви маєте.
Вона зробила, що змогла. Помазавши мирром тіло Моє, вона приготувала Мене до похорону.
Що могла, те зробила вона: заздалегі́дь намасти́ла Моє тіло на по́хорон.
Істинно кажу вам: відтепер хоч би де проповідувалась у світі Євангелія, люди завжди будуть згадувати про те, що зробила ця жінка».
Поправді кажу́ вам: де тільки ця Єва́нгелія проповідувана буде в ці́лому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що́ зробила вона!“
Один з дванадцятьох апостолів, який звався Юдою Іскаріотом, прийшов до головних священиків і почав говорити з ними про те, як він може допомогти їм зарештувати Ісуса.
Юда ж Іскаріо́тський, один із Дванадцятьо́х, подався до первосвящеників, щоб їм Його видати.
Ті дуже зраділи, почувши його, й пообіцяли добре заплатити йому за це. Тож Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса.
А вони, як почули, зраділи, і обіцяли йому срібнякі́в за те дати. І він став вишукувати, я́к би слушного ча́су їм видати Його.
Першого дня свята Прісних Хлібів, коли за звичаєм належало приносити в жертву Пасхальне ягня, Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?»
А першого дня Опрі́сноків, коли пасху приношено в жертву, сказали Йому Його учні: „Куди хочеш, щоб пішли й приготува́ли ми Тобі пасху спожити?“
Ісус послав двох Своїх учнів, сказавши: «Ідіть у місто, там ви зустрінете чоловіка, який нестиме глечик з водою. Ідіть за ним до тієї оселі, куди він зайде, та скажіть господареві цього дому, що Вчитель питає: „Де кімната для гостей, в котрій Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями?”
І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: „Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що не́стиме в гле́кові воду, — то йдіть за ним.
І там, куди він уві́йде, скажіть до госпо́даря дому: „Учитель питає: „Де кімна́та Моя, в якій Я споживу́ зо Своїми у́чнями пасху?“
Та той чоловік приведе вас у велику вмебльовану кімнату нагорі. Там і приготуйте нам усе для вечері».
І він вам покаже велику го́рницю, ви́стелену та готову: там приготуйте для нас“.
Отож учні пішли до міста, і все сталося так, як Він казав їм. Там вони і приготували Пасхальну вечерю.
І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, — і зачали́ вони пасху готува́ти.
Коли настав вечір, Ісус із дванадцятьма апостолами прийшов до тієї оселі.
А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма́.
І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто тут зараз їсть зі Мною, зрадить Мене».
І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: „Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, „який споживає зо Мною“, видасть Мене́“.
Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я?»
Вони зачали́ сумувати, і один по одно́му питати Його: „Чи не я?“
Ісус відказав їм: «Так, це один із вас. Той, хто опустив хліб в чашу разом зі Мною і зрадить Мене.
А Він їм сказав: „Один із Дванадцятьо́х, що в миску мача́є зо Мною.
Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього в Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися».
Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому́ чоловікові, що видасть він Лю́дського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!“
За вечерею Ісус узяв хлібину, та, віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє».
Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє!“
Потім узяв Він чашу й подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм, і всі пили з неї.
І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, — і пили́ з неї всі.
І сказав Ісус: «Це кров Моя, що засновує Новий Заповіт Божий для людей Його і що проллється на користь багатьох народів.
І промовив до них: „Це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається.
Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли питиму молоде вино в Царстві Божому».
Поправді кажу́ вам, що віднині не пи́тиму Я від плоду виноградного до того дня, як нови́м буду пити його в Царстві Божім!“
І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору.
А коли відспівали вони, на го́ру Оливну пішли.
Тоді Ісус сказав учням Своїм: «Усі ви втратите віру свою. Кажу так, бо написано у Святому Писанні:
„Як ударю пастуха, то й вівці порозбігаються”.
„Як ударю пастуха, то й вівці порозбігаються”.
Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви споку́ситесь ночі цієї, як написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці!“
Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас».
По воскресінні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“.
Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!»
І відізвався до Нього Петро: „Хоч спокусяться й усі, — та не я!“
Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене[48]».
Ісус же йому відказав: „Поправді кажу́ тобі, що сьогодні, цієї ось ночі, перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти три́чі від Мене!“
Та Петро й далі вперто наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме.
А він ще сильніш запевняв: „Коли б мені й умерти з Тобою, — я не відречу́ся Тебе!“ Так же само сказали й усі.
Ісус та Його учні прийшли до місцевосці, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я помолюся».
І приходять вони до місцевости, на ім'я́ Гефсима́нія, і каже Він у́чням Своїм: „Посидьте ви тут, поки Я помолюся“.
Він узяв з собою Петра, Якова та Іоана. Ісус почав тужити й журитися,
І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужи́ти.
говорячи учням Своїм: «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і пильнуйте».
І сказав Він до них: „Обго́рнена сумом смерте́льним душа Моя! Залиші́ться тут і пильнуйте!“
І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися, щоб, якщо це можливо, обминула Його лиха година.
І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година.
І молив Він: «Авва, [49] Отче, все підвладне тобі. Хай обмине Мене ця чаша [50] страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».
І благав Він: „Авва-Отче, — Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу! А проте, — не чого хочу Я, але чого Ти“.
Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Симоне, чому ти спиш? Хіба ж не міг ти лише однієї години не спати?
І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: „Симоне, спиш ти? Однієї години не зміг попильнува́ти?
Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло — немічне».
Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, — бадьо́рий бо дух, але не́мічне тіло!“
І знову відійшов Він і молився про те ж саме.
І зно́ву пішов і молився, те саме промовивши слово.
Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали. Знічені, вони не знали, що й сказати.
А вернувшись, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були́. І не знали вони, що́ Йому відказати.
І підійшов Він утретє й сказав їм: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Досить. Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників.
І вернувсь Він утретє, та й каже до них: „Ви ще далі спите́ й спочиваєте? Скі́нчено, — надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Лю́дський!
Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!»
Уставайте, ходім, — ось набли́зивсь Мій зрадник“.
Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики, книжники та старійшини.
І зараз, як Він ще говорив, прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люди з мечами та ки́ями від первосвящеників, і книжників, і старших.
Юда [51] пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його і візьміть під варту».
А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого я поцілую, то Він, — беріть Його, і обере́жно ведіть“.
Тож він підійшов до Ісуса й, сказавши: «Вчителю» — поцілував Його.
І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: „Учителю!“ І поцілував Його.
Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту.
Вони ж руки свої накла́ли на Нього, — і схопи́ли Його.
Один із тих, хто стояв поруч із Ним, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
А один із тих, що стояли навко́ло, меча ви́хопив та й рубону́в раба́ первосвященика, — і відтяв йому вухо.
Тоді Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями.
А Ісус їм промовив у відповідь: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене.
Я ж щодня був з вами у Храмі, навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Однак все це сталося, щоб збулося все, що було написане у Святому Писанні».
Я щодня був із вами у храмі, навчаючи, — і Мене не взяли́ ви. Але, щоб збулися Писа́ння“.
Серед Ісусових послідовників був один юнак, одягнений у лляну ряднину на голе тіло. Його також намагалися схопити, але він кинув ту ряднину і втік голий.
Один же юна́к, по наго́му заго́рнений у покрива́ло, ішов услід за Ним. І хапа́ють його.
Але він, покрива́ло поки́нувши, утік наги́й.
Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика, у якого зібралися головні священики, старійшини та книжники.
А Ісуса вони повели́ до первосвященика. І зійшлися всі первосвященики й старші та книжники.
А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика Каяфи. Увійшовши до подвір’я, Петро сів там разом із охоронцями, гріючись біля багаття.
Петро ж зда́лека йшов услід за Ним до сере́дини дво́ру первосвященика; і сидів він із службою, і грівсь при огні.
Головні священики й весь Синедріон намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть, але нічого знайти не могли.
А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали посві́дчення на Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть, — і не знахо́дили.
Хоча і багато людей лжесвідчили проти Нього, але всі ті свідчення не збігалися одне з одним.
Бо багато-хто свідчив фальши́во на Нього, але́ не було́ згідних сві́дчень.
Деякі з присутніх вставали й зводили наклепи на Ісуса, кажучи:
Тоді деякі встали, і кривосві́дчили супроти Нього й казали:
«Ми самі чули, як Він говорив: „Я зруйную цей Храм рукотворний і за три дні відбудую інший, нерукотворний”».
„Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотво́рний, — і за три дні збудую інший, нерукотво́рний“.
Але й в цьому їхні свідчення не узгоджувалися одне з другим.
Але й так не було́ їхнє свідчення згідне.
Тоді первосвященик встав перед присутніми і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?»
Тоді встав насере́дині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: „Ти нічо́го не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?“
Та Ісус мовчав, і нічого не відповів. Тоді первосвященик знову запитав Його: «Ти Христос, Син Благословенного Бога?»
Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізно́ву спитав Його, до Нього говорячи: „Чи Христос Ти, Син Благослове́нного?“
Ісус відповів: «Так, Я — Син Господа Всевишнього! Та в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Всемогутнього Бога. І наближатиметься Він в хмарах небесних».
А Ісус відказав: „Я! І побачите ви Сина Лю́дського, що сидітиме по прави́ці сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“
Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба!
Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: „На що́ нам ще свідки потрібні?
Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього. Що скажете на це?» І всі вони визначили, що Ісус винен і заслуговує на смерть.
Ви чули цю богозневагу. Як вам здається?“ Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен.
Деякі з людей почали плювати на Нього; вони затулили Ісусу очі й били Його кулаками, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк,[52] назви того із нас, хто вдарив Тебе!» Тоді охоронці відвели Ісуса осторонь й почали бити Його.
Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: „Пророкуй!“ Служба теж Його била по що́ках.
Як раз у той час, коли Петро був на подвір’ї, туди прийшла одна зі служниць первосвященика. Побачивши Петра, який грівся біля вогнища, вона пильно подивилася на нього й сказала: «Ти також був з Ісусом, Тим, що з Назарету».
А коли Петро був на подві́р'ї надо́лі, приходить одна із служниць первосвященика,
і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: „І ти був із Ісусом Назаряни́ном!“
Та Петро заперечив, сказавши: «Я не знаю і не розумію, про що ти говориш!» Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та тієї ж миті проспівав півень.[53]
Він же відрікся, говорячи: „Не відаю, і не розумію, що́ кажеш“. І вийшов назо́вні, на нереддвір'я. І заспівав тоді півень.
Але та дівчина-служниця, яка побачила його, знову почала говорити всім, хто там стояв: «Цей чоловік — один із учнів Христових!»
Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити прия́вним: „Цей із них!“
І знову Петро заперечив цьому. Але негайно люди, які стояли осторонь, сказали Петрові: «Безперечно, ти один із них, адже ти також з Ґалилеї».
І він зно́ву відрікся. Незаба́ром же знов говорили прия́вні Петрові: „Поправді, ти з них, — бо ти галіле́янин. Та й мо́ва твоя́ така са́ма“.
Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка, про Якого ви говорите!»
А він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!“
І тієї ж миті вдруге проспівав півень. І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Ти тричі зречешся Мене ще до того, як двічі проспіває півень». І він гірко заридав.
І заспівав півень хвилі тієї подруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: „Перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти тричі від Мене“. І кинувся він, та й плакати став.