Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Огієнка
Залишивши те місце, Ісус вирушив до Свого рідного міста, й Його учні пішли за Ним.
І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його.
Коли настала субота, Ісус навчав у синагозі, та багато людей були здивовані, слухаючи Його. Дивуючись, вони говорили: «Звідки цей Чоловік володіє таким вченням, та мудрістю такою? Хто дав Йому силу, що дива такі підвладні рукам Його?
Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?
Хіба ж Він не тесляр, син Марії? Чи ж не Він брат Якова, Йосії, Юди й Симона? Чи не Його сестри ось тут серед нас?» Земляки не бажали сприймати Його.
Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним.
То Ісус мовив до них: «Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або серед родичів, або ж у своєму домі».
А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“.
І ніяке диво не міг Він там звершити, хіба що на кількох хворих поклав Він руки Свої, зціливши їх.
І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в.
Він був здивований невірою тих людей. Тож пішов Він навколишніми селами, навчаючи народ.
І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав.
Ісус покликав дванадцять апостолів, та почав надсилати їх по двоє, наділивши їх владою виганяти нечистих духів.
І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами.
І наказав їм Ісус: «Нічого не беріте з собою в дорогу, крім палиці самої: ні хліба, ні торби, ні грошей.
І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес,
Взуйте сандалії, а вбрання візьміть тільки те, що на вас.
а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“.
І як зайдете до чиєїсь оселі, то вже і лишайтеся там, доки не покинете те місто.
І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти.
А якщо десь вас не приймуть або не слухатимуть вашого слова, то залишіть те місто й обтрусіть порох з ніг ваших,[14] як попередження проти тих людей».
А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“
І пішли апостоли й почали проповідувати, щоб люди каялися в гріхах своїх.
І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися.
Багато демонів вони вигнали та багатьох недужих намащували оливою [15] і зціляли їх.
І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли.
Цар Ірод почув про Ісуса, бо Його ім’я стало відоме повсюдно. Дехто казав: «Цей чоловік є Іоаном Хрестителем, який повстав із мертвих і тому має таку чудодійну силу».
І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього.
Інші стверджували: «То Ілля». А ще інші міркували: «То пророк, такий, які були в давні часи».
Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.
Тож коли про все це почув Ірод, він сказав: «Іоан, якому я відтяв голову, повстав із мертвих».
А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“
Ірод сам віддав наказ схопити Іоана й кинути його до в’язниці. І зробив він це, щоб задовольнити Іродіаду, яка була дружиною Іродового брата Пилипа, але пізніше Ірод узяв з нею шлюб.
Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею.
Іоан попереджав Ірода: «Не годиться тобі брати за себе дружину брата свого».
Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“
Й Іродіада затаїла лють на Іоана й хотіла вбити його. Але нічого вдіяти не могла, оскільки Ірод боявся Іоана, знаючи його як чоловіка праведного й святого, і оберігав його. Ірод завжди слухав Іоана з задоволенням, але водночас він відчував занепокоєння.
А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.
Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́.
Та от настав сприятливий день, коли на свій день народження Ірод запросив на обід своїх урядовців, воєначальників і найможновладніших людей Ґалилеї.
Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні,
Дочка Іродіади прийшла на свято й дуже догодила своїм танком Іродові та його гостям. Тож цар звернувся до неї: «Проси все, що побажаєш. І я дам тобі».
і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“
І він поклявся їй: «Я дам тобі все, що попросиш, хоч півцарства!»
І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“
Та вийшла й запитала в матері: «Що мені попросити?» І мати навчила її сказати: «Дай мені голову Іоана Хрестителя на тарілці».
Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“.
Дівчина тут же попрохала царя: «Будь ласка, подай мені зараз голову Іоана Хрестителя на тарілці».
І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“
Цар дуже засмутився, але вже дав обіцянку в присутності своїх гостей, й тому не хотів їй відмовити.
І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити.
Тож він негайно послав солдата з наказом принести Іоанову голову. І той пішов та стяв голову Іоанову і приніс її на тарілці й віддав дівчині, а та віддала її своїй матері.
І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову.
І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері.
Коли Іоанові учні почули про те, вони прийшли й забрали його тіло та поклали у гробницю.
А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його.
Всі апостоли повернулися до Ісуса й розповіли про все, що зробили, та чого людей вчили.
І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили.
Навколо завжди було повно людей, які снували туди й сюди, навіть поїсти не було можливості. Тож Ісус сказав апостолам: «Підемо зі Мною в тихе місце, де нам вдасться трохи відпочити».
І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.
От вони сіли в човен і попливли самі до безлюдного місця.
І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного.
Але чимало людей помітили, як вони відпливали, і впізнали їх, та з усіх міст люди побігли берегом і дісталися до того місця раніше, ніж Ісус та апостоли.
І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили.
Коли Ісус вийшов із човна на берег і побачив великий натовп, то був сповнений жалю до цих людей, бо вони були, наче вівці без пастуха. І почав Ісус навчати їх.
І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати.
День хилився до надвечір’я. Ісусові учні прийшли до Нього й сказали: «Це місце безлюдне, і вже досить пізно.
І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня.
Відпусти людей, щоб вони змогли піти по довколишніх селах і хуторах, та придбати собі якоїсь їжі».
Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“.
Та Ісус відповів апостолам: «Ви нагодуйте їх!» А вони кажуть: «Щоб придбати достатньо їжі для такої купи народу, треба щонайменше двісті динарів[16]».
А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“
Ісус запитав: «Скільки буханок хліба у вас є? Підіть подивіться». Вони подивилися й кажуть: «П’ять хлібин і дві рибини».
А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“.
Ісус наказав учням розсадити людей на зеленій траві групами по сто й по п’ятдесят чоловік.
І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного.
І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т.
Взявши п’ять хлібин й дві рибини, Ісус підвів очі до неба й возніс хвалу Богові за їжу. Він розломив хліби і роздав їх Своїм учням, щоб вони нагодували народ. Так само розділив Він між ними усіма й дві рибини.
І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибі на всіх поділив.
а потім учні ще зібрали дванадцять кошиків із залишками їжі.
А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.
А тих, хто їли, було близько п’яти тисяч чоловіків.
А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!
Одразу ж після цього Ісус звелів Своїм учням сісти в човен і плисти на інший берег озера, до Вефсаїди, а Сам залишився, щоб відпустити людей.
І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д.
Відпустивши народ, Він пішов на гору помолитися.
І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру.
Коли настав вечір, човен був на середині озера, а Ісус лишався один на суходолі.
А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі.
Ісус побачив, що човен віднесло досить далеко від берега, та Своїх учнів, які ледве веслували, бо вітер був зустрічний. Десь між третьою та шостою ранку Ісус пішов до Своїх учнів, ступаючи по воді. І коли Він майже перегнав їх, учні побачили, що Він іде по воді, та вирішили, що то привід, й почали кричати.
Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути.
А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати,
Усі, хто побачив Його, були нажахані, але тієї ж миті Він заговорив до них. Ісус сказав: «Заспокойтеся! Це Я! Не бійтеся!»
бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“
Коли Ісус сів до них у човен, то вітер вщух, а учні були здивовані, бо не зрозуміли ні цього чуда, ні того, що сталося з хлібами.
І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі,
бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе.
Перепливши озеро, Ісус та Його учні прибули до землі Ґеннісаретської.
Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили.
Коли вони зійшли з човна, люди впізнали Ісуса.
І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його,
Хоч би де люди почули, про прихід Ісуса, бігли по всіх околицях, щоб нести до Нього хворих на ліжках.
і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є.
І куди б Він не йшов: по селах, містах, хуторах — скрізь на майдани виносили хворих, благаючи дозволити їм хоча б торкнутися краю Його одягу. І кожен, хто торкався, одужував.
І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!