Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Хоменка
У місті Віфанії, де жили Марія та її сестра Марта, мешкав собі чоловік на iм’я Лазар, який захворів.
Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти.
Марія була тією самою жінкою, яка помазала мирром [39] Господа і волоссям своїм обтерла Йому ноги. Хворий Лазар був її братом.
Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги.
Сестри послали переказати Ісусу: «Господи, Твій близький друг хворіє».
Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.»
Почувши це, Він сказав: «Ця хвороба не смертельна, вона — для Слави Божої, щоб Син Божий прославився через неї».
Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.»
Довідавшись, що Лазар занедужав, Він побув іще два дні там, де застала Його ця звістка, а потім сказав Своїм учням: «Ходімо знову в Юдею».
Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував.
Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.»
Тоді учні звернулися до Нього: «Вчителю, юдеї тільки-но хотіли побити Тебе камінням, а Ти знову йдеш туди?»
Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?»
На те Ісус відповів: «Хіба не дванадцять годин має день? Якщо людина вдень ітиме дорогою, то не спотикатиметься, бо їй світитиме світло світу цього.[40]
Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього.
Якщо ж уночі ітиме, то спотикатиметься, бо немає світла, яке б допомогло цій людині бачити».
Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!»
Сказавши так, Ісус додав: «Наш друг Лазар заснув, та Я піду й розбуджу його».
Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.»
Учні Його відповіли: «Господи, якщо він заснув, то буде все гаразд, і він видужає».
А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.»
Але Ісус говорив про смерть Лазаря, а вони думали, що Він каже про звичайний сон.
Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була.
Я ж радий, що Мене там не було. І Я радий за вас, бо зможете тепер піти туди й пересвідчитися, й повірити в Мене. А зараз ходімо до нього».
і радію я за вас, що мене там не було, — щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.»
Тоді Хома, на прізвисько Близнюк, звернувся до всіх учнів: «Ходімо й ми разом з Ісусом і помремо з Ним разом».
Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.»
Прийшовши до Віфанії, Ісус довідався, що Лазар уже чотири дні лежав у могилі.
Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі.
Віфанія розташована кілометрів за три [41] від Єрусалиму, й багато юдеїв прийшло до Марти й Марії, щоб розділити з ними печаль з приводу смерті брата та втішити їх.
Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять,
і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові.
Почувши, що прийшов Ісус, Марта пішла Його зустрічати, а Марія в цей час залишалася вдома.
Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті.
І сказала Марта Ісусові: «Господи, якби Ти був тут, то мій брат не помер би.
Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, — мій брат не вмер би!
Я знаю, що навіть зараз, хоч би чого б Ти попросив у Бога, Він дасть Тобі».
А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.»
Марта тоді каже: «Я знаю, що він повстане у воскресіння останнього дня».
«Знаю, — каже до нього Марта, — що воскресне у воскресіння, дня останнього.»
«Я є воскресіння і життя! — Сказав Ісус. — Хто вірить у Мене, хоч і вмре, буде жити.
А Ісус їй: «Я — воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши — житиме!
І жоден, хто живе й вірить у Мене, не помре ніколи. Чи ти віриш цьому?»
Кожен, хто живе і в мене вірує, — не вмре повіки. Віриш тому?»
«Так, Господи! — сказала вона. — Я вірю, що Ти Христос, Син Божий, Котрий мав прийти у світ».
«Так, Господи, — каже йому, — вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.»
Промовивши це, вона пішла й покликала свою сестру Марію і сказала їй нишком: «Учитель уже тут, Він тебе кличе».
Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.»
Почувши це, Марія відразу підвелася й пішла до Нього.
Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього.
На той час Ісус іще не прийшов до селища, а був там, де Марта зустріла Його.
Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта.
Юдеї, які були в домі і втішали її, побачивши, що Марія швидко встала й вийшла, подумали, що йде вона до могили плакати, й пішли за нею.
Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати.
Прийшовши на те місце, де був Ісус, і побачивши Його, Марія впала до ніг Його і сказала: «Господи, якби Ти був тут, то мій брат не помер би».
Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!»
Ісус був глибоко схвильований її горем, тим, як вона побивається і як плачуть юдеї, які прийшли разом з нею.
Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений,
Ісус запитав: «Де ви його поклали?» «Господи, — відповіли Йому, — йди подивись»
запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.»
Тоді юдеї почали казати: «Подивіться, як Він любив Лазаря!»
І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!»
Та деякі обізвалися: «Цей Чоловік, Який зробив сліпого зрячим, чи не міг би Він й Лазаря захистити від смерті?»
А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?»
І знову Ісус, зворушений до глибини душі, пішов до могили. То була печера, вхід до якої був завалений каменем.
І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху.
Ісус сказав: «Заберіть цей камень». Та Марта, сестра померлого відповіла Йому: «Господи, зараз уже відгонить, бо пройшло чотири дні, як він помер».
«Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.»
Ісус промовив: «Хіба не казав Я тобі, що якщо повіриш, то бачитимеш Божу Славу?»
«А хіба я тобі не казав, — озвавсь Ісус, — що коли віруєш, то побачиш славу Божу?»
Тож вони відкотили камінь. Ісус, підвівши очі вгору, мовив: «Отче, дякую Тобі, що почув Мене.
Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене!
Я знаю, що Ти завжди чуєш Мене, та Я казав це заради людей, які стоять навколо, щоб вони повірили, що саме Ти послав Мене».
Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.»
Мовивши так, Він голосно покликав: «Виходь, Лазарю!»
А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!»
І вийшов померлий, і руки й ноги його були сповиті полотном, і обличчя загорнуте. Тоді Ісус звернувся до всіх: «Розповийте його, і нехай собі йде».
І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.»
Багато юдеїв, які прийшли до Марії, побачивши, що Ісус здійснив, повірили в Нього.
І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.
Та деякі пішли до фарисеїв і розповіли їм про все, що зробив Ісус.
Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус.
Тоді первосвященики й фарисеї, зібравши Синедріон сказали: «Що нам робити? Цей Чоловік творить багато чудес!
Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить!
Якщо ми дозволимо Йому діяти так і далі, то всі повірять у Нього, і прийдуть римляни, зруйнують наш Храм і знищать народ».
Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!»
Але один із них, на ім’я Каяфа, котрий у той рік був первосвящеником, мовив: «Ви нічого не знаєте,
Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте,
і не розумієте, що для вас буде краще, якщо один Чоловік загине за людей, ніж якщо весь народ буде знищено».
то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.»
І сказав це він не від себе. Оскільки Каяфа був первосвящеником того року, він пророкував, що Ісус помре за людей, і не лише заради юдейського народу, а щоб об’єднати всіх дітей Божих, розкиданих по світу.
Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ;
і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі.
І з того самого дня юдейські лідери стали шукати зручну нагоду, щоб убити Ісуса.
Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити.
Тоді Він перестав відкрито ходити серед юдеїв, а подався звідти до міста Єфраїма, розташованого неподалік від пустелі, і залишався там зі Своїми учнями.
Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми.
Надходило свято юдейської Пасхи, і багато людей з усіх країв подалося до Єрусалиму, щоб виконати обряд очищення перед Пасхою.
А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися.
Вони шукали Ісуса і питали один одного, стоячи в Храмі: «Як ви вважаєте, чи прийде Він на свято?»
Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?»