Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Огієнка
Фарисеям стало відомо, що Ісус привертає на Свій бік і хрестить більше учнів, ніж Іоан.
Як Господь же довідався, що почули фарисеї, що Ісус учнів більше збирає та христить, як Іван,
(Насправді ж Ісус сам не хрестив людей, це робили Його учні).
хоч Ісус не христив Сам, а учні Його,
Тож, почувши про це, Ісус залишив Юдею і знову подався до Ґалилеї.
Він покинув Юде́ю та зно́ву пішов у Галіле́ю.
По дорозі туди Йому потрібно було переходити через Самарію.
І потрібно було́ Самарі́ю Йому перехо́дити.
В Самарії Ісус прийшов до міста Сіхар, неподалік від землі, що Яків віддав своєму синові Йосипу.
Отож, прибуває Він до самарі́йського міста, що зветься Сіха́р, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йо́сипові.
Там знаходилася криниця Якова. І було тоді близько полудня, коли Він, втомившись з дороги, сів відпочити коло Якової криниці.
Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою змо́рений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої.
Ісус звернувся до самаритянки, яка прийшла до криниці набрати води: «Дай мені напитися».
Надхо́дить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: „Дай напитись Мені!“
Його ж учні пішли до міста купити щось поїсти.
Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити пожи́ви.
Самаритянка спитала: «Чому це Ти, юдей, просиш у мене, самаритянки, напитися?» (Юдеї не спілкувалися з самаритянами [20]).
Тоді каже Йому самаря́нка: „Як же Ти, юде́янин бувши, та просиш напитись від мене, самаря́нки?“ Бо юдеї не сходяться із самарянами.
Ісус відповів їй: «Якби ти знала про те, що Бог дає людям, і Хто у тебе просить напитися води, то сама б попросила в Мене, і Я дав би тобі води живої».
Ісус відповів і промовив до неї: „Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: „Дай напитись Мені“, — ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води“.
«Шановний, — каже жінка, — але ж Ти й відра не маєш, а криниця глибока. То як же збираєшся дістати тієї живої води? Чи, може, Ти величніший за пращура нашого Якова, що дав нам цю криницю і сам пив із неї разом з дітьми своїми і худобою?»
Каже жінка до Нього: „І черпака́ в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, — звідки ж маєш Ти воду живу?
Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?“
На те Ісус відповів їй: «Кожен, хто вип’є цієї води, скоро знову спрагу відчує.
Ісус відповів і сказав їй: „Кожен, хто воду цю п'є, буде пра́гнути зно́ву.
Але хто вип’є тієї води, що Я йому дам, ніколи більше не страждатиме від спраги, бо вода, якої Я дам напитися, перетвориться в людині на животворне джерело, що несе вічне життя».
А хто питиме воду, що Я йому дам, пра́гнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне“.
Тоді жінка каже: «Шановний Добродію, то дай же і мені тієї води, щоб я більше ніколи не відчувала спраги й не приходила сюди по воду».
Каже жінка до Нього: „Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не прихо́дила брати“.
Ісус сказав їй: «Йди поклич свого чоловіка і сама приходь сюди».
Говорить до неї Ісус: „Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди“.
«У мене немає чоловіка», — відповіла вона. Ісус тоді промовив: «Правду кажеш, що не маєш чоловіка.
Жінка відповіла та й сказала: „Чоловіка не маю“. Відказав їй Ісус: „Ти добре сказала: Чоловіка не маю.
У тебе було їх п’ятеро. А той, якого маєш тепер, не чоловік тобі! Отже, ти сказала правду».
Бо п'ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, — не муж він тобі. Це ти правду сказала“.
Тоді жінка й каже Йому: «Тепер я бачу, Пане, що Ти — пророк [21]!
Каже жінка до Нього: „Бачу, Пане, що Пророк Ти.
Наші батьки йшли на цю гору [22] поклонятися, але ви, юдеї, стверджуєте, буцімто Єрусалим є тим самим місцем, де ми маємо поклонятися Господу».
Отці наші вклоня́лися Богу на цій ось горі, а ви тве́рдите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись“.
Ісус на те відповів: «Жінко, повір Мені! Надходить час, коли ви поклонятиметеся Отцю не на цій горі й не в Єрусалимі.
Ісус промовляє до неї: „Повір, жінко, Мені, що надхо́дить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклоня́тись Отцеві не бу́дете ви.
Ви, самаритяни, поклоняєтеся тому, чого не розумієте. Ми ж, юдеї, знаємо, чому поклоняємося, бо спасіння приходить від юдеїв.
Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв.
Та близький той час, і він уже настав, коли справжні прихильники поклонятимуться Отцю в дусі та істині. Таких людей і прагне Отець в богомольці собі.
Але наступає година, і тепер вона є, коли богомі́льці правдиві вклонятися бу́дуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомі́льців.
Бог є Дух. І той, хто поклоняється Йому, має поклонятися в дусі та істині».
Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклоня́тись“.
Й мовила до Нього жінка: «Я знаю, що має прийти Месія. (Якого називають Христом). Коли ж Він прийде, то розтлумачить нам про все».
Відказує жінка Йому: „Я знаю, що при́йде Месі́я, що зветься Христо́с, — як Він прийде, то все розпові́сть нам“.
Тоді Ісус їй і каже: «Той, Хто розмовляє з тобою, і є Христос».
Промовляє до неї Ісус: „Це Я, що розмовляю з тобою“.
В цей час підійшли Його учні й дуже здивувалися, що Він розмовляє з жінкою. Та ніхто з них не спитав: «Що Тобі треба від неї?» або «Чому розмовляєш із нею?»
І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв. Проте жоден із них не спитав: „Чого хочеш?“ або: „Про що з нею гово́риш?“
Жінка залишила свій глечик й, повернувшисть до міста, сказала людям:
Покинула жінка тоді водоно́са свого, і побігла до міста, та й людям гово́рить:
«Ходімо побачите Чоловіка, Який розповів мені про все, що я зробила в житті! Можливо, Він і є Христос».
„Ходіть но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що́ я вчинила. Чи Він не Христос?“
Тим часом Ісусові учні умовляли Його: «Вчителю, Ти б чогось попоїв!»
Тим ча́сом же учні просили Його та й казали: „Учителю, їж!“
Але Він їм відповів: «Я маю їжу, про яку вам нічого невідомо».
А Він їм відказав: „Я маю пожи́ву на ї́дження, якої не знаєте ви“.
І почали учні питати один одного: «Можливо, Йому хтось вже приніс поїсти?»
Питали тоді один о́дного учні: „Хіба хто приніс Йому їсти?“
Ісус мовив до них: «Їжа Моя в тому, щоб виконувати волю Того, Хто послав Мене, і закінчити Його справу.
Ісус каже до них: „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його доверши́ти.
Засіваючи поле, ви часто кажете: „Ще чотири місяці, а там і жнива”. Отож кажу Я вам, розплющіть очі й погляньте на поля. Вони вже готові для жнив.
Чи не кажете ви: „Ще чотири от місяці, — і наста́нуть жнива́?“ А Я вам кажу́: Підійміть свої очі, та гляньте на ни́ви, — як для жнив уже пополові́ли вони!
Жнець уже одержує платню і збирає врожай для вічного життя, щоб і сіяч, і жнець удвох раділи й були щасливі.
А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне — ра́зом раділи.
І справді слушна приказка: „Один сіє, другий жне”.
Бо про це погові́рка правдива: „Хто інший сіє, а хто інший жне“.
Я послав вас збирати те, над чим ви не трудилися: інші працювали, а ви прийшли, щоб зібрати прибуток».
Я вас жати послав, де ви не працюва́ли: працюва́ли інші, ви ж до їхньої праці ввійшли“.
Багато самаритян із цього міста повірили в Ісуса зі слів жінки, яка свідчила: «Він розповів мені про все, що я робила в житті».
З того ж міста багато-хто із самаря́н в Нього ввірували через слово жінки, що сві́дчила: „Він сказав мені все, що я вчинила була́!“
Коли самаритяни прийшли до Нього, то попросили Його побути з ними, тож Він залишився там на два дні.
А коли самаря́ни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні.
І багато хто ще повірив в Ісуса, почувши, що Він їм розповідав.
Значно ж більш вони ввірували через слово Його.
Вони сказали тій жінці: «Спочатку ми повірили в Ісуса з твоїх слів, а зараз ми почули Його самі. Отже, ми бачимо, що цей Чоловік і справді Спаситель світу».
А до жінки казали вони: „Не за слово твоє ми вже віруємо, — самі бо ми чули й пізна́ли, що справді Спаси́тель Він світу!“
бо Він сам говорив, що пророка не шанують у його рідній вітчизні.
Сам бо сві́дчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчи́зні своїй.
Отже, коли Ісус прийшов туди, ґалилеяни щиро зустріли Його, тому що вони були на святі Пасхи в Єрусалимі, та бачили все, що Він там звершив.
А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли́ галіле́яни, побачивши все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони.
Ісус знову попрямував до міста Кани, що в Ґалилеї, де Він перетворив воду на вино. На той час у Капернаумі в одного царського чиновника хворів син.
Тоді зно́ву прийшов Ісус у Кану́ Галілейську, де перемінив був Він воду на вино. І був там один царедво́рець, що син його хво́рів у Капернау́мі.
Чиновник довідався, що Ісус прийшов до Ґалилеї з Юдеї. Він став перед Ісусом і почав благати завітати до Капернаума, щоби зцілити сина, бо той уже помирав.
Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти.
Та Ісус каже йому: «Ви, люди, якщо не побачите знамення й чуда, ніяк не можете повірити в Мене».
Ісус же промовив до нього: „Як знаме́н тих та чуд не побачите, — не ввіруєте!“
Чиновник змолився: «Господи, благаю Тебе, прийди, поки мій син іще не помер!»
Царедво́рець говорить до Нього: „Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя!“
І відповів йому Ісус: «Йди додому, твій син житиме». Чоловік повірив тому, що сказав Ісус, й пішов додому.
Промовляє до нього Ісус: „Іди, — син твій живе!“ І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, — і пішов.
По дорозі додому він зустрів своїх слуг, які сповістили, що син його одужав.
А коли ще в дорозі він був, то раби́ його перестріли його й сповістили, говорячи: „Син твій живе“.
Він запитав, коли стало краще його синові, і йому відповіли: «Лихоманка залишила його вчора десь о першій годині по полудні».
А він їх запитав про годину, о котрі́й стало легше йому. Вони ж відказали до нього: „Учора о сьомій годині гаря́чка поки́нула його“.
І батько збагнув, що саме в цей час Ісус сказав йому: «Твій син житиме». І він повірив у Ісуса, а разом з ним і вся його родина.
Зрозумів тоді ба́тько, що була́ то година, о котрі́й до нього промовив Ісус: „Син твій живе“. І ввірував сам і ввесь його дім.