Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Хоменка
Після цього настало юдейське свято, й Ісус пішов до Єрусалиму.
По тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму.
Там біля Овечих воріт є купальня, що звалася арамійською Вифезда [23] і мала п’ять критих галерей з колонами.
А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п'ять критих переходів.
У тих галереях лежало багато хворих, сліпих, кривих та немічних. [Вони чекали, поки вода почне вирувати.].[24]
Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода:
[І час від часу Ангел Господній сходив з неба, щоб збовтати воду. І той, хто першим входив у ту воду, одразу видужував, хоч би якою хворобою він страждав.] [25]
ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, — хоч яка б там була його хвороба.
І був там чоловік, який хворів на той час уже тридцять вісім років.
Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років.
Коли Ісус побачив, що той чоловік лежить там, і знаючи, що він хворіє так давно, Він запитав: «Хочеш одужати?»
Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?»
Хворий Йому відповів: «Господи, нікому мене занурити у воду, коли вона починає вирувати. Поки я намагаюся дістатися до купелі, як мене завжди хтось випереджає».
«Не маю нікого, пане, — одрікає йому недужий, — хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає.»
Ісус сказав йому: «Вставай, візьми постіль свою і ходи».
Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!»
І чоловік одразу ж одужав, узяв постіль свою і почав ходити. І сталося це в суботу.
Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити. Був же той день — субота.
Юдеї почали говорити щойно зціленому: «Сьогодні субота, і Закон забороняє носити постіль у руках!»
Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!»
Той відповів: «Чоловік, Котрий зцілив мене, сказав: „Візьми постіль свою і ходи”».
А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, — сказав мені, хто мене оздоровив.»
Тоді вони спитали його: «Хто цей Чоловік, Який сказав тобі взяти постіль і йти?»
Спитали його: «Хто він — той, що сказав тобі: Візьми і ходи?»
Але зцілений не знав, Хто то був. Оскільки там було багато людей, то Ісус пішов звідти, щоб Його не помітили.
Та одужалий не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що юрмився на тому місці.
Пізніше Ісус знайшов того чоловіка у Храмі й мовив до нього: «Ось ти вже й видужав, тож не гріши більше, аби з тобою чогось гіршого не сталося». І той чоловік пішов.
Щойно потім знайшов його Ісус у храмі й мовив до нього: «Оце ти видужав, — тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось.»
І він розповів юдеям, що це Ісус зцілив його.
Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той, хто його оздоровив, — Ісус.
Через те й стали переслідувати юдеї Ісуса, бо Він усе це робив у суботу.
Ось тому й переслідували юдеї Ісуса: вчинив бо він те в суботу.
Ісус сказав їм: «Отець Мій працює весь час безперервно, то й Я мушу так працювати».
А Ісус їм відрік: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю.»
Через це, ще дужче юдеї захотіли вбити Його. Вони казали: «Він не лише порушив Закон про суботу, а й Бога Отцем Своїм називав, тим самим ставлячи Себе нарівні з Богом».
За те ж юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити його — не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові.
І мовив Ісус: «Істинно кажу вам: Син нічого не може вчинити зі Своєї волі. Він мусить побачити, що Отець Його робить. Отже, що робить Отець, те й Син Його робить.
І відповів їм Ісус, кажучи: «Істинно, істинно говорю вам: Не може Син нічого робити від себе самого, коли не бачить, що й Отець те саме робить. Бо що той робить, те так само й Син робить.
Отець любить Сина Свого і не приховує від Нього нічого з того, що робить, і покаже Він ще більші справи, ніж ті, що ви бачили, тож ви дивуватиметеся.
Отець бо любить Сина й усе появляє йому, що сам чинить. І більші від цих діла появить йому, щоб ви дивувалися.
Так само, як Отець воскрешає померлих і дає їм життя, так і Син повертає життя тим, кому забажає.
Бо як Отець воскрешає померлих і оживлює, так і Син дає життя, кому захоче.
Отець нікого не судить. Він віддав право судити Сину Своєму, щоб усі люди шанували Сина, як вони шанують Отця. Людина, яка не шанує Сина, не шанує й Отця, Котрий послав Його.
Отець бо не судить нікого, а Синові дав він суд увесь,
щоб усі почитали Сина так, як Отця почитають. Хто Сина не почитає, той не почитає Отця, який послав його.
Істинно кажу вам: хто чує слово Моє і вірує в Того, Хто послав Мене, має вічне життя. Його не буде засуджено, бо він від смерті перейшов у життя.
Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, — живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.
Істинно кажу вам: близький той час, він уже настав, коли померлі почують голос Сина Божого, і всі, хто почує, матимуть життя.
Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, — ба, вже й тепер він, — коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши — оживуть.
Отець є джерелом життя, і Синові Своєму також дарував таку силу.
Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі.
Він дав Синові владу бути суддею над людьми, бо Він — Син Людський.
І владу йому дав суд чинити, він бо — Син Чоловічий.
Не треба дивуватися з того. Надходить час, коли всі, хто у могилах лежать, почують голос Сина Людського.
І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують,
Вони повстануть із могил. Всі ті, хто добро робили, воскреснуть для життя вічного, котрі ж чинили зло, встануть, щоб бути засудженими.
і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, — воскреснуть на суд.
Сам Я не можу вдіяти нічого. Суджу Я так, як чую від Бога, і суд Мій справедливий, бо Я не намагаюся робити те, що хочу, а виконую волю Того, Хто Мене послав».
Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене.
«Якщо Я свідчитиму про Себе Сам, то це свідчення не матиме сили.
Неправдиве моє свідоцтво, коли свідчу я сам за себе.
Але є Інший, Хто свідчить про Мене, і Я знаю, що саме Його свідчення мають силу.
Але за мене свідчить інший, і відаю я, що те його свідоцтво, яким він за мене свідчить, — правдиве.
Ви посилали людей до Іоана, і він підтвердив, що все це правда.
Послали ви були до Йоана, і він посвідчив правду.
Та Я не покладаюся на свідчення людей, але нагадую вам про те, чому вчив Іоан про ваше спасіння.
Я ж бо не від людини свідоцтво приймаю, але кажу вам це, щоб ви спаслися.
Іоан був наче той світильник, що поки світить, то дає світло, і ви з радістю приймали його якийсь час.
Той був світич, який палає і світить, тож ви й побажали на часинку з світла повтішатись.
Та в Мене Самого є свідоцтво про Себе більше, ніж те, що дав Іоан, бо те, що Отець звелів Мені виконати, і те, що Я роблю зараз, свідчить про Мене і вказує на те, що Отець послав Мене.
Та в мене свідоцтво більше, ніж те Йоанове: діла оті, що їх Отець доручив мені для мого виконання, — ось ті саме діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав.
Навіть Отець Мій, Який послав Мене, Сам свідчить про Мене. Ви, люди, ніколи не чули Його голосу й не бачили Його обличчя, ви не маєте слова Його у своєму серці, бо не вірите у Того, Кого Бог послав.
І Отець, який послав мене, свідчить за мене, лише ви ані голосу його не чули, ані виду його не бачили ніколи.
І слова його не маєте, що перебувало б серед вас, — ви бо не віруєте в того, кого він послав.
Ви вивчаєте Святе Писання, бо думаєте, що через нього знайдете вічне життя. Але ж це саме Святе Писання свідчить про Мене!
Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, — а й вони свідчать за мене!
Та ви не хочете прийти до Мене, щоб знайти вічне життя.
Але ви не бажаєте до мене прийти, щоб жити життям вічним.
Але Я знаю вас і знаю, що ви не любите Бога у серці своєму.
Та я спізнав вас, що не маєте в собі любови до Бога.
Я прийшов до вас в ім’я Отця Свого, та ви не приймаєте Мене, але якщо хтось інший прийде тільки від свого імені, то ви його приймете!
В ім'я Отця мого прийшов я, а ви не приймаєте мене. Прийшов би інший у вашому імені, ви б такого прийняли.
Як же ви можете повірити в Мене, коли приймаєте похвалу один від одного, та не шукаєте тієї похвали, що йде від Бога Єдиного?
Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте?
Не думайте, що Я вас звинувачуватиму перед Отцем. Мойсей, на якого ви покладали свої надії, звинуватить вас. Якби ви справді вірили Мойсею, то повірили б і Мені, бо Мойсей писав про Мене.
Не гадайте, що я перед Отцем винуватиму вас: Мойсей — ось обвинувач ваш, отой, на якого ви сподівання покладаєте.
Бо якби вірили ви Мойсеєві, то й мені б ви вірили: про мене бо писав він!