Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Огієнка
Павло також відвідав Дервію та Лістру, де знаходився послідовник на ім’я Тимофій. Мати його була віруючою юдейкою, а батько греком.
І прибув він у Де́рвію й Лі́стру. І ото був там один учень, на ім'я́ Тимофій, син наве́рненої однієї юде́янки, а ба́тько був ге́ллен.
Про Тимофія добре говорили браття в Лістрі та Іконії.
Добре свідо́цтво про нього давали брати, що були в Лі́стрі та в Іконі́ї.
Павло хотів, щоб Тимофій пішов із ним, тому він зробив обрізання Тимофієві. Це було зроблено заради юдеїв, які мешкали у тієї місцевості, оскільки ті знали, що Тимофіїв батько був греком.
Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був ге́ллен.
Проходячи через інші міста, вони передавали віруючим для послуху настанови, прийняті апостолами й старійшинами в Єрусалимі.
Як міста ж перехо́дили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постано́ви, які видали в Єрусалимі апо́столи та старші.
Тож церкви міцнішали в вірі, й число віруючих зростало з кожним днем.
А Церкви́ змі́цнювалися в вірі, і щоденно зростали кі́лькістю.
Павло та його супутники пройшли землю Фриґійську та Ґалатську, але Дух Святий не дозволяв їм проповідувати Слово в Малій Азії.
А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну гала́тську.
Дійшовши до кордону Мізії, вони збиралися йти до Віфінії, але Дух Ісуса не пустив їх.
Дійшовши ж до Мі́зії, хотіли піти до Віті́нії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
Вночі Павлові було видіння, в якому якийсь чоловік із Македонії постав перед ним, благаючи: «Прийди до Македонії й допоможи нам».
І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“
Після цього видіння, ми [41] одразу ж зібралися йти до тієї землі, вирішивши, що то Бог покликав нас проповідувати македонцям Благовість.
Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію.
Ми відпливли з Троади й попрямували до Самотракії, а наступного дня пристали до Неаполя.
Тож відпливши з Троа́ди, прибули́ ми навпрост у Самотра́кію, а другого дня до Неа́поля,
Звідти ми пішли до міста Филипи, що було римською колонією та головним містом тієї частини Македонії, і провели там кілька днів.
звідтіля ж у Фили́пи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули́ ми в цім місті днів кілька.
В суботу ми вирушили за міську браму, до річки, сподіваючись, що знайдемо там місце для молитви. Ми сіли й почали розмовляти з жінками, які зібралися там.
Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звича́єм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посхо́дились.
Серед них була жінка на ймення Лідія. Вона була купчихою, та торгувала багряними тканинами в місті Тіатирі. Вона поклонялася істинному Богу. Лідія слухала нас, і Господь відкрив її серце назустріч тому, що казав Павло.
Прислуха́лася й жінка одна, що звалася Лі́дія, купчиха кармази́ном з міста Тіяті́р, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
Коли вона та її домашні охрестилися, вона почала благати нас: «Якщо ви вважаєте, що я справді вірую в Господа, то зупиніться в моєму домі». Вона вмовила нас піти до неї.
А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: „Якщо ви признали, що вірна я Господе́ві, то прийдіть до госпо́ди моєї й живіть“. І змусила нас.
Так сталося, що коли ми йшли до місця молитви, нам зустрілася дівчина-рабиня. Вона була одержима духом,[42] який давав їй силу передбачати майбутнє. Роблячи це, вона приносила величезний прибуток своїм господарям.
І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм.
Дівчина ходила за Павлом і всіма нами, вигукуючи: «Це слуги Всевишнього Бога! Вони провіщають вам шлях до спасіння!»
Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“
Так тривало багато днів, і Павла це почало турбувати. Тож він обернувся й промовив до духа: «Наказую тобі іменем Ісуса Христа, вийди з неї!» І він негайно вийшов з дівчини.
І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“ І того ча́су той вийшов.
Коли її господарі побачили, що їхнім сподіванням на прибуток прийшов кінець, вони схопили Павла та Силу й потягли їх на базарну площу, а там передали владі.
А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х.
Коли вони привели Павла та Силу до міської влади, то сказали: «Ці люди — юдеї, вони каламутять усе місто!
Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
Вони проголошують звичаї, які для нас, римлян, є протизаконним прийняти або дотримуватися».
і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“.
Натовп приєднався до їхніх звинувачів. Володарі міста зірвали з апостолів одяг і наказали їх побити.
І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти.
Тяжко побитих, їх кинули до в’язниці й наказали вартовому пильно стерегти їх.
І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг.
Діставши такий наказ, він посадив апостолів у внутрішню камеру, а ноги їхні забив у колодки.
Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди.
Близько опівночі Павло й Сила молилися й співали гімни Богу, а інші в’язні слухали їх.
А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх.
Зненацька стався сильний землетрус, аж захитався фундамент в’язниці. Всі двері раптом розчинилися, а кайдани з усіх в’язнів попадали.
І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли.
Вартовий прокинувся й, побачивши відчинені двері в’язниці, вихопив меча. Він хотів вбити себе, вважаючи, що в’язні втекли,
Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені.
та Павло голосно гукнув: «Не губи себе! Ми всі тут».
А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“
Тоді вартовий наказав принести світло й кинувся всередину. Затремтівши зі страху, він упав на коліна перед Павлом та Силою.
Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
А потім вивів їх і сказав: «Добродії, що мені робити, щоб здобути спасіння?»
І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“
Вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і ти будеш спасенний — ти й твої домашні».
А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“.
І апостоли розповіли Слово Господнє йому й усім іншим, хто був у тому домі.
І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
Тієї нічної години вартовий узяв їх, обмив їхні рани, й тут же його самого і його родину охрестили.
І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні.
Він привів Павла й Силу до своєї оселі і дав їм поїсти. Він, і вся його родина раділи, бо повірили у Бога.
І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
Коли настав ранок, володарі міста послали воїнів, сказавши: «Звільніть тих людей».
А коли настав день, то прислали начальники слугполіційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“
Тоді вартовий передав ці слова Павлові: «Володарі міста сказали звільнити вас. Отже, виходьте зараз і йдіть з миром».
І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“
Але Павло відповів воїнам: «Вони прилюдно били нас без суду, хоч ми римські громадяни, потім кинули нас до в’язниці. А тепер вони хочуть випустити нас таємно? Не буде цього! Вони повинні самі прийти й вивести нас із в’язниці».
А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“
Варта передала ці слова володарям міста. Почувши, що Павло і Сила — римляни, ті перелякалися.
Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони.
Вони прийшли й вибачилися перед Павлом і Силою, а потім вивели їх із в’язниці й попросили залишити їхнє місто.
І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.