Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
New International Version
Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в’язнів передали офіцеру [71] на ім’я Юлій, який служив у полку імператора.
Paul Sails for Rome
When it was decided that we would sail for Italy, Paul and some other prisoners were handed over to a centurion named Julius, who belonged to the Imperial Regiment.
When it was decided that we would sail for Italy, Paul and some other prisoners were handed over to a centurion named Julius, who belonged to the Imperial Regiment.
Ми сіли на адрамитський корабель, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя. З нами був Аристарх, македонець із Солуні.
We boarded a ship from Adramyttium about to sail for ports along the coast of the province of Asia, and we put out to sea. Aristarchus, a Macedonian from Thessalonica, was with us.
Наступного дня ми припливли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього.
The next day we landed at Sidon; and Julius, in kindness to Paul, allowed him to go to his friends so they might provide for his needs.
Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер.
From there we put out to sea again and passed to the lee of Cyprus because the winds were against us.
Ми пройшли через відкриті води біля берегів Кілікії та Памфилії і прибули до Міри, що в Лікії.
When we had sailed across the open sea off the coast of Cilicia and Pamphylia, we landed at Myra in Lycia.
Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.
There the centurion found an Alexandrian ship sailing for Italy and put us on board.
Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Кніда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми попливли на південь до Криту біля Салмона.
We made slow headway for many days and had difficulty arriving off Cnidus. When the wind did not allow us to hold our course, we sailed to the lee of Crete, opposite Salmone.
Долаючи великі труднощі, ми пливли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея.
We moved along the coast with difficulty and came to a place called Fair Havens, near the town of Lasea.
Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що юдейський Піст [72] уже пройшов.
Павло попереджав їх: «Люди, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. Під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наше життя».
“Men, I can see that our voyage is going to be disastrous and bring great loss to ship and cargo, and to our own lives also.”
Та офіцера переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова.
But the centurion, instead of listening to what Paul said, followed the advice of the pilot and of the owner of the ship.
Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і, якщо вдасться, дістатися Фенікса, міста на Криті, і вже там перебути зиму. У Феніксі була бухта, яка виходила як на південно-західне, так і на північно-західне узбережжя.
Since the harbor was unsuitable to winter in, the majority decided that we should sail on, hoping to reach Phoenix and winter there. This was a harbor in Crete, facing both southwest and northwest.
Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.
The Storm
When a gentle south wind began to blow, they saw their opportunity; so they weighed anchor and sailed along the shore of Crete.
When a gentle south wind began to blow, they saw their opportunity; so they weighed anchor and sailed along the shore of Crete.
Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник».
Before very long, a wind of hurricane force, called the Northeaster, swept down from the island.
Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові.
The ship was caught by the storm and could not head into the wind; so we gave way to it and were driven along.
Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен.
As we passed to the lee of a small island called Cauda, we were hardly able to make the lifeboat secure,
Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль.
Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж,
We took such a violent battering from the storm that the next day they began to throw the cargo overboard.
а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя.
On the third day, they threw the ship’s tackle overboard with their own hands.
Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок.
When neither sun nor stars appeared for many days and the storm continued raging, we finally gave up all hope of being saved.
Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди.
After they had gone a long time without food, Paul stood up before them and said: “Men, you should have taken my advice not to sail from Crete; then you would have spared yourselves this damage and loss.
Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо.
But now I urge you to keep up your courage, because not one of you will be lost; only the ship will be destroyed.
Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу.
Last night an angel of the God to whom I belong and whom I serve stood beside me
Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”.
and said, ‘Do not be afraid, Paul. You must stand trial before Caesar; and God has graciously given you the lives of all who sail with you.’
Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано.
So keep up your courage, men, for I have faith in God that it will happen just as he told me.
Але ж ми повинні натрапити на якийсь острів».
Nevertheless, we must run aground on some island.”
Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля.
Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів.[73] Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять.[74]
Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.
Fearing that we would be dashed against the rocks, they dropped four anchors from the stern and prayed for daylight.
Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля.
In an attempt to escape from the ship, the sailors let the lifeboat down into the sea, pretending they were going to lower some anchors from the bow.
Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку».
Then Paul said to the centurion and the soldiers, “Unless these men stay with the ship, you cannot be saved.”
Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.
So the soldiers cut the ropes that held the lifeboat and let it drift away.
Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли.
Just before dawn Paul urged them all to eat. “For the last fourteen days,” he said, “you have been in constant suspense and have gone without food — you haven’t eaten anything.
Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови».
Now I urge you to take some food. You need it to survive. Not one of you will lose a single hair from his head.”
Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти.
After he said this, he took some bread and gave thanks to God in front of them all. Then he broke it and began to eat.
Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли.
They were all encouraged and ate some food themselves.
Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ.
Altogether there were 276 of us on board.
Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.
When they had eaten as much as they wanted, they lightened the ship by throwing the grain into the sea.
А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати.
When daylight came, they did not recognize the land, but they saw a bay with a sandy beach, where they decided to run the ship aground if they could.
Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега.
Cutting loose the anchors, they left them in the sea and at the same time untied the ropes that held the rudders. Then they hoisted the foresail to the wind and made for the beach.
Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі.
But the ship struck a sandbar and ran aground. The bow stuck fast and would not move, and the stern was broken to pieces by the pounding of the surf.
Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти.
The soldiers planned to kill the prisoners to prevent any of them from swimming away and escaping.
Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші.
But the centurion wanted to spare Paul’s life and kept them from carrying out their plan. He ordered those who could swim to jump overboard first and get to land.