Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Хоменка
Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в’язнів передали офіцеру [71] на ім’я Юлій, який служив у полку імператора.
Коли було вирішено, що маємо відплисти в Італію, Павла і деяких інших в'язнів передали сотникові Августової когорти, що звався Юлій.
Ми сіли на адрамитський корабель, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя. З нами був Аристарх, македонець із Солуні.
Сівши на адрамітський корабель, який мав плисти попри міста азійські, ми вирушили. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.
Наступного дня ми припливли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього.
На другий день ми пристали до Сидону. Юлій обходився з Павлом по-людяному і дозволив йому навідатися до друзів і користуватися їхньою допомогою.
Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер.
Відчаливши звідти, ми пливли попри Кіпр, бо вітри були противні,
Ми пройшли через відкриті води біля берегів Кілікії та Памфилії і прибули до Міри, що в Лікії.
і, перепливши море, що омиває Кілікію та Памфілію, причалили в Мирах Лікійських.
Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.
Там же сотник знайшов олександрійський корабель, що плив в Італію, і посадив нас на нього.
Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Кніда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми попливли на південь до Криту біля Салмона.
Багато днів пливли ми поволі й насилу прибули до Кніду; коли ж вітер не допустив нас причалити, ми попливли попри Кріт коло Салмони.
Долаючи великі труднощі, ми пливли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея.
А пливучи з трудом попри неї, прибули до одного місця, що зветься Гарна Пристань, біля якої було місто Ласея.
Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що юдейський Піст [72] уже пройшов.
А як проминуло досить часу, і плавба вже стала небезпечною, бо й піст минув вже, Павло попереджав,
Павло попереджав їх: «Люди, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. Під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наше життя».
кажучи їм: «Я бачу, мужі, що плавання не обійдеться без шкоди й великої втрати не лише для вантажу та корабля, але й для нашого життя.»
Та офіцера переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова.
Та сотник більше довіряв керманичеві і власникові судна, ніж словам Павла.
Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і, якщо вдасться, дістатися Фенікса, міста на Криті, і вже там перебути зиму. У Феніксі була бухта, яка виходила як на південно-західне, так і на північно-західне узбережжя.
Через те ж, що пристань не була вигідна на зимівлю, більшість була тієї думки, щоб вирушити звідти і, якщо можна, дістатися до Фініки, пристані крітської, що звернена на південний захід і на північний захід і перезимувати.
Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.
Якже подув легенький вітрець із полудня, вони, гадаючи, що здійснять свою думку, підняли котву і попливли близько попри Кріт.
Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник».
Та незабаром зірвався буревій, що зветься Евракілон.
Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові.
Ухопило корабель так, що він не міг іти проти вітру; ми пустилися навмання, і нас несло.
Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен.
Підпливши під якийсь маленький острів, що звався Клавда, нам ледве вдалося опанувати човен;
Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль.
ми витягли його і вжили допоміжних заходів, обв'язуючи корабель. А боячися, щоб не попасти на Сирту, спустили вітрило, і так нас несло.
Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж,
Наступного дня, через те, що буря сильно кидала нас, почали ми викидати вантаж,
а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя.
а на третій — моряки власними руками повикидали знадіб'я корабельне в море.
Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок.
А що ні сонця, ані зір не було видно вже кілька днів, та й буря люто налягала, ми втратили вже всяку надію на рятунок.
Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди.
Коли люди довго не їли, тоді Павло встав серед них і мовив: «Треба було, мужі, послухати мене й не кидати Кріту; так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди.
Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо.
А й тепер закликаю вас: Бадьортеся, ніхто бо з вас життя не втратить, лиш корабель (пропаде).
Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу.
Цієї ночі бо з'явився мені ангел Бога, якому я належу і якому служу,
Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”.
і сказав: Не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем з'явитися, тож Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою.
Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано.
Тому бадьортеся, люди, бо я вірую Богові, що воно так буде, як було сказано мені.
Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля.
Чотирнадцята ж ніч настала, як нас кидало по Адрії; та коло півночі моряки здогадувалися, що якась земля зближається до них;
Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів.[73] Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять.[74]
тож кинули лот і було двадцять сажнів глибини. Відпливши трохи, знов кинули лот у море й було п'ятнадцять сажнів.
Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.
Тоді, побоюючися, щоб не наскочити десь на якісь підводні скелі, ми кинули чотири котви з корми і вичікували, щоб настав день.
Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля.
А що моряки намагались утекти з корабля і вже були спустили човен у море, вдаючи, ніби хочуть викинути котви з переду корабля,
Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку».
Павло сказав до сотника і вояків: «Якщо ці не зостануться на кораблі, ви не можете спастися.»
Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.
Тоді вояки відтяли линви човна, тож він упав.
Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли.
А як мало дніти, Павло запрошував усіх щось з'їсти: «Оце сьогодні, — казав, — чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого.
Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови».
Тому, прошу вас щось з'їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок. Ніхто з вас ані волосу із голови не втратить.»
Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти.
Сказавши це, взяв хліб, подякував перед усіма Богу і, розламавши, почав їсти.
Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли.
Тоді всі піднялися на дусі й самі прийняли їжу.
Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ.
Було ж усього нас на кораблі двісті сімдесят шість душ.
Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.
А як наїлися, то заходились полегшувати корабель, кидаючи пшеницю в море.
А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати.
Коли настав день, моряки не розпізнали землі; вони лиш угледіли якусь затоку з побережжям, куди хотіли, по змозі, причалити кораблем.
Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега.
Вони відчепили котви й пустили їх у море; одночасно вони розв'язали деменні мотузки і, розпустивши проти вітру жаглик, пустилися на берег;
Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі.
а що потрапили на мілину між двома течіями, то корабель застряг. Ніс, врізавшися сильно, був нерухомий, а корму трощила навала хвиль.
Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти.
Вояки були тієї думки, щоб в'язнів убити, — аби ніхто з них не втік уплав.
Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші.
Та сотник, що хотів урятувати Павла, стримав їх від того наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кидатись у воду й дістатися на сушу,