Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Турконяка
Переклад Огієнка
Адже смертна людина, яка народжена від жінки, має коротке життя і повна гніву,
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
або вона відпала, наче цвіт, що відцвів, зникла, наче тінь, і не затрималася.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Чи не слово цього звершив Ти, і цього Ти зробив, щоби прийшов із судом перед Тебе?
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Бо хто на суді буде чистим від нечисті? Але ж ніхто!
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Хоч і один день його життя на землі, а його місяці пораховані в нього, Ти поклав на час, і він не переступить.
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Відійди від нього, щоб замовчав і мав задоволення від життя, наче найманець.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Адже є надія для дерева. Бо якщо буде зрубаним, ще зацвіте, і галузки в нього не бракуватиме.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Бо якщо постаріє в землі його корінь, і його пень на камені помре,
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
то зацвіте від запаху води, і зробить жнива більше, ніж молодий саджанець.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
Чоловік же, померши, відійшов, — смертна людина, упавши, більше не існує.
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Адже в часі помирає море, і ріка, опустівши, висохла.
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
А людина, заснувши, не встане, доки лишень небо буде зшите разом. І вони не збудяться зі свого сну.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
Хіба ж не краще Ти зберіг би мене в аді, сховав би мене, доки не спинився б Твій гнів, і признач мені час, в який мене згадаєш.
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав!
Адже якщо чоловік помре, чи житиме, закінчивши дні свого життя? Чи терпітиму, аж доки знову буду?
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Тоді покличеш, а я Тебе послухаюся, діло ж Твоїх рук не відкинь.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Ти ж почислив мої задуми, і Тебе не омине жоден із моїх гріхів.
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Ти ж запечатав мої беззаконня в торбі, позначив, якщо я в чомусь несвідомо вчинив переступ.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
І лише гора, падаючи, розсиплеться, і камінь постаріє на своєму місці.
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Вода злизала каміння, і води затопили низини пороху землі. І Ти знищив очікування людини.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
Ти його скинув до кінця, і він відійшов. Ти йому наставив обличчя і відіслав.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
І якщо його сини стали численними, він не знає, і якщо стають нечисленними, він не свідомий того.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.