Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Турконяка
Переклад Огієнка
Як потемніє золото і зміниться добре срібло! Порозкидали добре каміння на початку всіх виходів!
Як поте́мніло золото, як відмінилося щире те золото добре, як на ро́зі всіх вулиць камі́ння святе порозки́дане!
Шановані сини Сіону, що підняті до золота, які вважаються за глиняний посуд, за діла рук гончаря.
Кошто́вні сіонські сини, щирим золотом важені, як тепер ось за гли́няний по́суд полі́чені, за чин рук ганча́рських!
І дракони роздягнули груди, накормили своїх малят. Дочки мого народу — на смуток, як горобець у пустелі.
На́віть шакали витя́гують пе́рса, годують своїх молодя́т, а до́ня народу мого жорсто́ка, мов струсі в пустині:
Язик немовляти прилип до його горла у спразі. Діти просили хліба, та немає того, хто їм вділяє.
язик сосунця́ до його піднебі́ння від спра́ги прилип. Хліба жадають собі немовля́та, — й немає ніко́го, хто б їм відломи́в.
- Ті, що їдять вишукані страви, загинули на дорогах; ті, що вигодувані в кармазині, одягнулися гноєм!
Ті, що їли присма́ки, — на вулицях з голоду мліють; ті, що ви́плекані на пурпу́рі, — тепер смітники́ обійма́ють.
І звеличилося беззаконня дочки мого народу понад беззаконня Содому, що був швидко знищений, і не трудилися на нього руки.
І більшою стала вина доньки люду мого́ за про́гріх Содо́му, що був переве́рнений вмить, — і не торка́лися руки до нього.
Його назореї очистилися понад сніг, просвітилися понад молоко, були розпалені понад каміння, їхня частка — частина сапфіра.
Її можновла́дці чистіші від снігу були́, біліші від молока, їхнє тіло червоне, мов пе́рли, їхній вигляд — сапфі́р, —
Їхній вигляд став чорнішим за сажу, не були впізнані у виходах. Їхня шкіра пристала до їхніх костей, вони висохли, стали, наче дерево.
а тепер їхній вигляд чорніший за са́жу, не розпізнаю́ть їх на вулицях, їхня шкіра стягнулась на їхній кості́, зробилась сухою, як дерево.
Гарніші були покалічені мечем, аніж уражені голодом. Пішли, прошиті плодами полів.
Забитим мечем стало ліпше, ніж повби́ваним голодом, що гинуть проко́лені, за браком плоді́в польови́х.
Руки милосердних жінок пекли своїх дітей, — були їм у їжу в знищенні дочки мого народу.
Руки жінок милосе́рдних варили своїх діточо́к, які стали пожи́вою їм під час руйнува́ння дочки́ мого лю́ду.
Господь завершив Свій гнів, вилив гнів Своєї люті, і запалав вогонь у Сіоні та пожер його основи.
Закінчи́в Господь лю́тість Свою, вилив жар Свого гніву, — і запали́в на Сіоні огонь, і поже́р він осно́ви його́!
Царі землі не повірили, — усі, що живуть у всесвіті, що ворог і гнобитель увійде крізь брами Єрусалима,
Не вірили зе́мні царі та всі ме́шканці ці́лого світу, що вві́йде противник та ворог до брам Єрусалиму.
через гріхи його пророків, неправедності його священиків, що проливають праведну кров посеред нього.
Усе ста́лося це за провини пророків його́, за неправду свяще́нства його, що кров праведників серед нього лили́.
Його вартові захиталися на виходах, опоганилися кров’ю у своїй немочі, доторкнулися до їхнього одягу.
По вулицях бродять, немов ті сліпці́, поплямо́вані кров'ю, так що люди не можуть діткну́тись до о́дягу їхнього.
Відступіть від нечистих, покличте їх, відступіть, відступіть, не доторкайтеся, бо загорілися і захиталися! Скажіть в народах: Не продовжуватимуть поселятися.
„Уступі́ться, нечисті!“ кричали до них, „уступі́ться, збо́чуйте, не дото́ркуйтеся!“ І повтікали вони й мандрува́ли, і казали між лю́дьми: „Ме́шкати в нас більш не бу́дуть!“
Їхня частка — Господнє обличчя, не продовжуватиме на них споглядати. Вони не зглянулися на обличчя священиків, не помилували старців.
Господнє лице розпоро́шило їх, не ди́виться більше на них, — бо вони не зверта́ли уваги на обли́ччя священиків, до стари́х вони ласки не мали.
Ще як ми були, наші очі пропали надаремно, очікуючи нашу допомогу. Ми тільки й визирали [1] за народом, який не спасає.
Уже прогляділи ми очі свої, даре́мно чека́вши на поміч собі, — на варті своїй ми чекали наро́ду, який нас не спас.
Ми полювали на наших малих, щоб нам не ходити по наших дорогах. Надійшов час наш, сповнилися дні наші, прийшов наш час.
Чатують вони наші кро́ки, щоб ходи́ти не могли ми по пло́щах своїх. Кінець наш набли́зився, спо́внилися наші дні, бо прийшов нам кінець.
Ті, що нас переслідували, стали швидшими за орлів неба, над горами ширяли, у пустелі на нас чатували.
Гноби́телі наші скоріші були за орлів піднебе́сних, — вони уганя́лись за нами по го́рах, на нас чатува́ли в пустині.
Дух нашого обличчя — Господній помазаник, був схоплений в їхніх знищеннях, той, про якого ми сказали: У його тіні житимемо в народах.
Попав в ями живу́щий наш Дух, Господній пома́занець, що ми говорили про ньо́го: „Ми бу́демо жити в тіні́ його серед наро́дів“.
Радій і веселися, дочко Ідумеї, що живеш на землі. І на тебе прийде Господня чаша, ти оп’янієш і виллєш.
Веселися та тішся, о до́чко Едому, що сидиш в краю Уц, — також над тобою пере́йде злий ке́ліх, уп'єшся й ого́лишся й ти!