Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Турконяка
Сучасний переклад
Ісус вийшов звідти і попрямував до свого рідного краю, а за Ним йшли слідом Його учні.
Залишивши те місце, Ісус вирушив до Свого рідного міста, й Його учні пішли за Ним.
А коли настала субота, Він почав навчати в синагозі. І багато хто слухав і дивувався, кажучи: Звідки в Нього це? І що за мудрість дана Йому? І що за чудеса творяться Його руками?
Коли настала субота, Ісус навчав у синагозі, та багато людей були здивовані, слухаючи Його. Дивуючись, вони говорили: «Звідки цей Чоловік володіє таким вченням, та мудрістю такою? Хто дав Йому силу, що дива такі підвладні рукам Його?
Хіба Він — не тесля, не син Марії та не брат Якова, Йосії, Юди і Симона? Хіба не Його сестри серед нас? І вони спокушалися через Нього.
Хіба ж Він не тесляр, син Марії? Чи ж не Він брат Якова, Йосії, Юди й Симона? Чи не Його сестри ось тут серед нас?» Земляки не бажали сприймати Його.
А Ісус їм відповідав, що пророк буває без пошани лише у своєму рідному краї, серед своїх рідних і у своєму домі.
То Ісус мовив до них: «Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або серед родичів, або ж у своєму домі».
І не міг Він там жодного чуда зробити, тільки оздоровив декількох недужих, поклавши на них руки.
І ніяке диво не міг Він там звершити, хіба що на кількох хворих поклав Він руки Свої, зціливши їх.
І дивувався їхньому невірству. Тож обходив довколишні села, навчаючи.
Він був здивований невірою тих людей. Тож пішов Він навколишніми селами, навчаючи народ.
Покликавши дванадцятьох, Він почав посилати їх по двох, наділяючи їх владою над нечистими духами.
Ісус покликав дванадцять апостолів, та почав надсилати їх по двоє, наділивши їх владою виганяти нечистих духів.
І сказав їм, щоб нічого не брали в дорогу — тільки одну палицю: ні хліба, ні торби, ні мідяків у пояс,
І наказав їм Ісус: «Нічого не беріте з собою в дорогу, крім палиці самої: ні хліба, ні торби, ні грошей.
але щоби взули сандалі й не одягалися у дві одежини.
Взуйте сандалії, а вбрання візьміть тільки те, що на вас.
І Він говорив їм: Куди тільки ввійдете в дім, там перебувайте, доки не вийдете звідти.
І як зайдете до чиєїсь оселі, то вже і лишайтеся там, доки не покинете те місто.
І коли б у якомусь місці не прийняли вас і не послухали вас, то, виходячи звідти, обтрусіть пил з ніг — як свідчення проти них. [Запевняю вас: легше буде Содому й Гоморрі в день судний, ніж місту цьому].
А якщо десь вас не приймуть або не слухатимуть вашого слова, то залишіть те місто й обтрусіть порох з ніг ваших,[14] як попередження проти тих людей».
І, вийшовши, вони проповідували, щоб люди покаялися,
І пішли апостоли й почали проповідувати, щоб люди каялися в гріхах своїх.
і виганяли численних бісів, а багатьох недужих помазували олією і зціляли.
Багато демонів вони вигнали та багатьох недужих намащували оливою [15] і зціляли їх.
І почув цар Ірод, оскільки відоме стало Його Ім’я, і люди говорили, що це — Іван Хреститель устав з мертвих, тому й такі чудеса здійснюються Ним.
Цар Ірод почув про Ісуса, бо Його ім’я стало відоме повсюдно. Дехто казав: «Цей чоловік є Іоаном Хрестителем, який повстав із мертвих і тому має таку чудодійну силу».
Інші ж казали, що це — Ілля, ще інші вважали, що це — пророк або один із пророків.
Інші стверджували: «То Ілля». А ще інші міркували: «То пророк, такий, які були в давні часи».
А Ірод, почувши, сказав: Той Іван, якому я відтяв голову, це він воскреснув!
Тож коли про все це почув Ірод, він сказав: «Іоан, якому я відтяв голову, повстав із мертвих».
Адже Ірод, пославши воїнів, схопив Івана і посадив його у в’язницю через Іродіяду, дружину свого брата Филипа, бо одружився з нею.
Ірод сам віддав наказ схопити Іоана й кинути його до в’язниці. І зробив він це, щоб задовольнити Іродіаду, яка була дружиною Іродового брата Пилипа, але пізніше Ірод узяв з нею шлюб.
А Іван сказав Іродові: Не годиться мати тобі жінку твого брата!
Іоан попереджав Ірода: «Не годиться тобі брати за себе дружину брата свого».
Тож Іродіяда таїла злобу на нього й бажала його вбити, та не могла.
Й Іродіада затаїла лють на Іоана й хотіла вбити його. Але нічого вдіяти не могла, оскільки Ірод боявся Іоана, знаючи його як чоловіка праведного й святого, і оберігав його. Ірод завжди слухав Іоана з задоволенням, але водночас він відчував занепокоєння.
Бо Ірод боявся Івана, знаючи його як чоловіка праведного та святого, і оберігав його, а слухаючи, дуже непокоївся, але слухав з насолодою.
Як настав слушний день, коли Ірод з нагоди дня свого народження влаштував бенкет для своїх вельмож, тисяцьких, галилейських старшин,
Та от настав сприятливий день, коли на свій день народження Ірод запросив на обід своїх урядовців, воєначальників і найможновладніших людей Ґалилеї.
увійшла дочка Іродіяди і, танцюючи, догодила Іродові й тим, які з ним сиділи при столі. Цар же сказав дівчині: Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі!
Дочка Іродіади прийшла на свято й дуже догодила своїм танком Іродові та його гостям. Тож цар звернувся до неї: «Проси все, що побажаєш. І я дам тобі».
І він поклявся їй: Чого тільки попросиш у мене, дам тобі, хоч би й півцарства мого.
І він поклявся їй: «Я дам тобі все, що попросиш, хоч півцарства!»
І вона, вийшовши, запитала в матері: Що попросити? Та ж сказала: Голови Івана Хрестителя!
Та вийшла й запитала в матері: «Що мені попросити?» І мати навчила її сказати: «Дай мені голову Іоана Хрестителя на тарілці».
І, повернувшись відразу з поспіхом до царя, вона попросила, кажучи: Хочу, щоб негайно дав ти мені на полумиску голову Івана Хрестителя!
Дівчина тут же попрохала царя: «Будь ласка, подай мені зараз голову Іоана Хрестителя на тарілці».
І цар сильно засмутився, але через клятву й тих, які сиділи при столі, він не захотів їй відмовити.
Цар дуже засмутився, але вже дав обіцянку в присутності своїх гостей, й тому не хотів їй відмовити.
Тож відразу цар послав свого охоронця, наказавши принести голову Івана. Той пішов, відтяв його голову у в’язниці
Тож він негайно послав солдата з наказом принести Іоанову голову. І той пішов та стяв голову Іоанову і приніс її на тарілці й віддав дівчині, а та віддала її своїй матері.
та приніс його голову на полумиску, дав дівчині, а дівчина віднесла її своїй матері.
А коли його учні почули, то прийшли, взяли тіло і поховали його в гробниці.
Коли Іоанові учні почули про те, вони прийшли й забрали його тіло та поклали у гробницю.
І посходилися апостоли до Ісуса та сповістили Йому про все: що зробили і чого навчили.
Всі апостоли повернулися до Ісуса й розповіли про все, що зробили, та чого людей вчили.
А Він каже їм: Ви підіть самі подалі в пустинне місце та відпочиньте трохи! Бо так багато було тих, які приходили й відходили, що навіть не було їм коли попоїсти.
Навколо завжди було повно людей, які снували туди й сюди, навіть поїсти не було можливості. Тож Ісус сказав апостолам: «Підемо зі Мною в тихе місце, де нам вдасться трохи відпочити».
Тож вони самі відпливли човном до відлюдного місця.
От вони сіли в човен і попливли самі до безлюдного місця.
Та побачили їх, як пливли, і багато хто впізнав їх. І пішки люди збіглися туди з усіх міст і прибули раніше за них.
Але чимало людей помітили, як вони відпливали, і впізнали їх, та з усіх міст люди побігли берегом і дісталися до того місця раніше, ніж Ісус та апостоли.
Вийшовши, Ісус побачив великий натовп; і змилосердився над ними, бо вони були, як ті вівці, які не мають пастуха, і почав їх багато навчати.
Коли Ісус вийшов із човна на берег і побачив великий натовп, то був сповнений жалю до цих людей, бо вони були, наче вівці без пастуха. І почав Ісус навчати їх.
І коли минуло чимало часу, учні, підійшовши до Нього, говорили: Це місце пустинне, а пора вже пізня,
День хилився до надвечір’я. Ісусові учні прийшли до Нього й сказали: «Це місце безлюдне, і вже досить пізно.
тож відпусти їх, щоби пішли до навколишніх хуторів і сіл та купили собі щось їсти.
Відпусти людей, щоб вони змогли піти по довколишніх селах і хуторах, та придбати собі якоїсь їжі».
Він же у відповідь сказав їм: Дайте ви їм їсти! А вони відповідають Йому: Чи нам піти купити на двісті динаріїв [1] хліба і дати їм їсти?
Та Ісус відповів апостолам: «Ви нагодуйте їх!» А вони кажуть: «Щоб придбати достатньо їжі для такої купи народу, треба щонайменше двісті динарів[16]».
Він же каже їм: Скільки хлібів маєте? Ідіть подивіться. І довідавшись, кажуть: П’ять і дві рибини.
Ісус запитав: «Скільки буханок хліба у вас є? Підіть подивіться». Вони подивилися й кажуть: «П’ять хлібин і дві рибини».
І звелів їм посадити всіх групами на зеленій траві.
Ісус наказав учням розсадити людей на зеленій траві групами по сто й по п’ятдесят чоловік.
Посідали група за групою: по сто та по п’ятдесят.
Узявши п’ять хлібів та дві рибини і звернувши погляд до неба, Він поблагословив, розломив хліби і давав учням Своїм, щоби клали перед ними, і обидві рибини всім розділив.
Взявши п’ять хлібин й дві рибини, Ісус підвів очі до неба й возніс хвалу Богові за їжу. Він розломив хліби і роздав їх Своїм учням, щоб вони нагодували народ. Так само розділив Він між ними усіма й дві рибини.
а з того, що залишилося, та з риб зібрали дванадцять повних кошиків.
а потім учні ще зібрали дванадцять кошиків із залишками їжі.
А тих, які споживали хліб, було зо п’ять тисяч чоловіків.
А тих, хто їли, було близько п’яти тисяч чоловіків.
І негайно Він змусив Своїх учнів сісти в човен і раніше за Нього пливти на той бік, до Витсаїди, а Він тим часом відпустить людей.
Одразу ж після цього Ісус звелів Своїм учням сісти в човен і плисти на інший берег озера, до Вефсаїди, а Сам залишився, щоб відпустити людей.
І, відпустивши їх, Він пішов на гору помолитися.
Відпустивши народ, Він пішов на гору помолитися.
А як настав вечір, човен був серед моря, а Він Сам-один на суходолі.
Коли настав вечір, човен був на середині озера, а Ісус лишався один на суходолі.
Побачивши, що втомилися від веслування, — бо вітер дув супроти них, — близько четвертої сторожі [2] ночі Він підійшов до них, ідучи по морю, і хотів їх минути.
Ісус побачив, що човен віднесло досить далеко від берега, та Своїх учнів, які ледве веслували, бо вітер був зустрічний. Десь між третьою та шостою ранку Ісус пішов до Своїх учнів, ступаючи по воді. І коли Він майже перегнав їх, учні побачили, що Він іде по воді, та вирішили, що то привід, й почали кричати.
Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що то привид, і закричали,
бо всі Його побачили і занепокоїлися. І тут же Він заговорив до них, і сказав їм: Кріпіться, це Я, не бійтеся!
Усі, хто побачив Його, були нажахані, але тієї ж миті Він заговорив до них. Ісус сказав: «Заспокойтеся! Це Я! Не бійтеся!»
Він увійшов до них у човен — і вітер ущух.
Коли Ісус сів до них у човен, то вітер вщух, а учні були здивовані, бо не зрозуміли ні цього чуда, ні того, що сталося з хлібами.
А в собі вони все ще були сповнені жаху, тому що не зрозуміли чуда з хлібами, бо їхнє серце було закам’янілим.
І, перепливши, вони прибули до Генісаретської землі й причалили.
Перепливши озеро, Ісус та Його учні прибули до землі Ґеннісаретської.
Коли вони вийшли з човна, люди відразу, упізнавши Його,
Коли вони зійшли з човна, люди впізнали Ісуса.
оббігли всю ту околицю і почали на носилках приносити хворих — скрізь, де б Він не з’явився.
Хоч би де люди почули, про прихід Ісуса, бігли по всіх околицях, щоб нести до Нього хворих на ліжках.
І куди б Він не входив, — до сіл, міст, хуторів, — скрізь на майданах клали недужих і благали Його, щоб хоч до краю Його одягу доторкнутися, а ті, хто торкався до Нього, зцілялися.
І куди б Він не йшов: по селах, містах, хуторах — скрізь на майдани виносили хворих, благаючи дозволити їм хоча б торкнутися краю Його одягу. І кожен, хто торкався, одужував.