Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Турконяка
Сучасний переклад
Прибув він до Дервії і Лістри. І ось був тут один учень на ім’я Тимофій, син жінки-юдейки, яка повірила, і батька грека.
Павло також відвідав Дервію та Лістру, де знаходився послідовник на ім’я Тимофій. Мати його була віруючою юдейкою, а батько греком.
Про нього добре свідчили ті брати, які були в Лістрі та Іконії.
Про Тимофія добре говорили браття в Лістрі та Іконії.
Павло забажав, щоб він ішов з ним, тож узяв і обрізав його через юдеїв, які були в тих місцевостях, бо всі знали, що його батько був грек.
Павло хотів, щоб Тимофій пішов із ним, тому він зробив обрізання Тимофієві. Це було зроблено заради юдеїв, які мешкали у тієї місцевості, оскільки ті знали, що Тимофіїв батько був греком.
Коли вони переходили через міста, то передавали братам зберігати постанови, які схвалили в Єрусалимі апостоли і старші.
Проходячи через інші міста, вони передавали віруючим для послуху настанови, прийняті апостолами й старійшинами в Єрусалимі.
Церкви ж зміцнювалися у вірі та щодня кількісно зростали.
Тож церкви міцнішали в вірі, й число віруючих зростало з кожним днем.
Вони пройшли через Фригію і Галатійську країну, оскільки Святий Дух заборонив їм звіщати слово в Азії,
Павло та його супутники пройшли землю Фриґійську та Ґалатську, але Дух Святий не дозволяв їм проповідувати Слово в Малій Азії.
а дійшовши до Мисії, вони намагалися піти до Витинії, та Дух Ісуса їм не дозволив.
Дійшовши до кордону Мізії, вони збиралися йти до Віфінії, але Дух Ісуса не пустив їх.
І вночі з’явилося Павлові видіння: якийсь чоловік, македонець, стояв і благав його, закликаючи: Прийди до Македонії, допоможи нам!
Вночі Павлові було видіння, в якому якийсь чоловік із Македонії постав перед ним, благаючи: «Прийди до Македонії й допоможи нам».
Коли побачив він те видіння, ми відразу постаралися піти до Македонії, зрозумівши, що Бог покликав нас благовістити їм.
Після цього видіння, ми [41] одразу ж зібралися йти до тієї землі, вирішивши, що то Бог покликав нас проповідувати македонцям Благовість.
Відпливши з Троади, ми прибули до Самотракії, а наступного дня — до Неаполя;
Ми відпливли з Троади й попрямували до Самотракії, а наступного дня пристали до Неаполя.
звідти — до Филип — міста-колонії, що є першою частиною Македонії. У тому місті ми перебували декілька днів.
Звідти ми пішли до міста Филипи, що було римською колонією та головним містом тієї частини Македонії, і провели там кілька днів.
А в суботу вийшли за браму до річки, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, говорили до жінок, які зібралися.
В суботу ми вирушили за міську браму, до річки, сподіваючись, що знайдемо там місце для молитви. Ми сіли й почали розмовляти з жінками, які зібралися там.
І слухала одна жінка на ім’я Лідія, продавщиця кармазину з міста Тиятир, яка шанувала Бога. Господь відкрив їй серце, аби сприймати те, що говорив Павло.
Серед них була жінка на ймення Лідія. Вона була купчихою, та торгувала багряними тканинами в місті Тіатирі. Вона поклонялася істинному Богу. Лідія слухала нас, і Господь відкрив її серце назустріч тому, що казав Павло.
Коли охрестилася вона та її дім, то просила, кажучи: Якщо ви вважаєте мене вірною Господу, то прийдіть у мій дім, та й живіть! І змусила нас.
Коли вона та її домашні охрестилися, вона почала благати нас: «Якщо ви вважаєте, що я справді вірую в Господа, то зупиніться в моєму домі». Вона вмовила нас піти до неї.
І сталося, як ішли ми на молитву, зустріла нас одна рабиня, яка мала дух віщуна; віщуючи, вона приносила великий прибуток своїм господарям.
Так сталося, що коли ми йшли до місця молитви, нам зустрілася дівчина-рабиня. Вона була одержима духом,[42] який давав їй силу передбачати майбутнє. Роблячи це, вона приносила величезний прибуток своїм господарям.
Вона йшла слідом за Павлом і за нами й кричала, вигукуючи: Ці люди — раби Бога Всевишнього, вони провіщають вам шлях спасіння!
Дівчина ходила за Павлом і всіма нами, вигукуючи: «Це слуги Всевишнього Бога! Вони провіщають вам шлях до спасіння!»
Вона робила це багато днів. Тож надокучило [це] Павлові, і він, обернувшись, сказав духові: Наказую тобі Ім’ям Ісуса Христа — вийди з неї! І він вийшов у той же час.
Так тривало багато днів, і Павла це почало турбувати. Тож він обернувся й промовив до духа: «Наказую тобі іменем Ісуса Христа, вийди з неї!» І він негайно вийшов з дівчини.
Її пани, побачивши, що пропала надія на їхній заробіток, взяли Павла і Силу та потягли на майдан, до влади;
Коли її господарі побачили, що їхнім сподіванням на прибуток прийшов кінець, вони схопили Павла та Силу й потягли їх на базарну площу, а там передали владі.
провівши їх до воєвод, вони сказали: Ці люди, будучи юдеями, бунтують наше місто
Коли вони привели Павла та Силу до міської влади, то сказали: «Ці люди — юдеї, вони каламутять усе місто!
і навчають звичаїв, котрих нам, римлянам, не годиться ні переймати, ні виконувати!
Вони проголошують звичаї, які для нас, римлян, є протизаконним прийняти або дотримуватися».
І юрба напала на них, а воєводи, подерши на них одяг, наказали бити їх палицями.
Натовп приєднався до їхніх звинувачів. Володарі міста зірвали з апостолів одяг і наказали їх побити.
Тож завдавши їм багато побоїв, посадили у в’язницю, давши вказівку в’язничному сторожеві пильно їх охороняти.
Тяжко побитих, їх кинули до в’язниці й наказали вартовому пильно стерегти їх.
Він, діставши таку вказівку, засадив їх до внутрішньої темниці й забив їхні ноги в колодки.
Діставши такий наказ, він посадив апостолів у внутрішню камеру, а ноги їхні забив у колодки.
Опівночі Павло й Сила, молячись, співом прославляли Бога, а в’язні слухали їх.
Близько опівночі Павло й Сила молилися й співали гімни Богу, а інші в’язні слухали їх.
Раптом стався великий землетрус, аж порушилася основа в’язниці; враз повідчинялися всі двері, і з усіх поспадали кайдани.
Зненацька стався сильний землетрус, аж захитався фундамент в’язниці. Всі двері раптом розчинилися, а кайдани з усіх в’язнів попадали.
А коли прокинувся сторож в’язниці й побачив, що двері в’язниці відчинено, витягнув меча і хотів себе вбити, думаючи, що в’язні повтікали.
Вартовий прокинувся й, побачивши відчинені двері в’язниці, вихопив меча. Він хотів вбити себе, вважаючи, що в’язні втекли,
Та Павло закричав сильним голосом, гукаючи: Не заподій собі ніякого зла, бо всі ми тут!
та Павло голосно гукнув: «Не губи себе! Ми всі тут».
Той, попросивши світла, вскочив і, тремтячи, припав до Павла та Сили,
Тоді вартовий наказав принести світло й кинувся всередину. Затремтівши зі страху, він упав на коліна перед Павлом та Силою.
і, вивівши їх надвір, запитав: Добродії, що потрібно мені робити, аби спастися?
А потім вивів їх і сказав: «Добродії, що мені робити, щоб здобути спасіння?»
А вони сказали: Віруй у Господа Ісуса [Христа] — і спасешся ти та твій дім!
Вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і ти будеш спасенний — ти й твої домашні».
І говорили йому Господнє Слово й усім, хто в його домі.
І апостоли розповіли Слово Господнє йому й усім іншим, хто був у тому домі.
І забравши їх тієї ж пори ночі, обмив їхні рани і тут же охрестився сам і вся його родина.
Тієї нічної години вартовий узяв їх, обмив їхні рани, й тут же його самого і його родину охрестили.
Завівши їх до хати, запросив до столу і радів з усім своїм домом, що повірив у Бога.
Він привів Павла й Силу до своєї оселі і дав їм поїсти. Він, і вся його родина раділи, бо повірили у Бога.
Коли ж настав день, воєводи послали виконавців сказати: Відпусти цих людей!
Коли настав ранок, володарі міста послали воїнів, сказавши: «Звільніть тих людей».
І сторож в’язниці переказав ці слова Павлові: Воєводи прислали наказ вас відпустити. Тож виходьте тепер і йдіть з миром.
Тоді вартовий передав ці слова Павлові: «Володарі міста сказали звільнити вас. Отже, виходьте зараз і йдіть з миром».
Але Павло відповів їм: Нас, римських громадян, прилюдно побито, без суду посаджено у в’язницю, а тепер таємно виводять нас? Ні, хай самі прийдуть і виведуть нас!
Але Павло відповів воїнам: «Вони прилюдно били нас без суду, хоч ми римські громадяни, потім кинули нас до в’язниці. А тепер вони хочуть випустити нас таємно? Не буде цього! Вони повинні самі прийти й вивести нас із в’язниці».
Ці слова виконавці сповістили воєводам. Ті ж, почувши, що вони римські громадяни, налякалися,
Варта передала ці слова володарям міста. Почувши, що Павло і Сила — римляни, ті перелякалися.
тож прийшли, попросили їх вийти і, вивівши, благали піти з міста.
Вони прийшли й вибачилися перед Павлом і Силою, а потім вивели їх із в’язниці й попросили залишити їхнє місто.