Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Куліша та Пулюя
Переклад Огієнка
Чому перед Вседержителем не закриті часи (відплати), а хто шанує його, чом не знає про ті днї його?
Для чо́го часи́ не заховані від Всемогу́тнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!
Межі пересувають, займають отари та й гонять пасти, мовляв би, свої;
Пересо́вують ме́жі безбожні, стадо грабують вони та пасу́ть,
Граблять осла в сиротини, у вдовицї беруть в заклад корову єдину;
займають осла в сироти́ни, беруть у заста́ву вола від удовиць.
Вбогих спихають з путя, пригноблені всї мусять ховатись.
вони бідних з дороги спиха́ють, разом мусять ховатися збі́джені кра́ю.
Се, — як осли дикі в степу, виходять вони на свою роботу, вставши рано, на здобуваннє (харчі); степ їх годує й дїтей їх;
Тож вони, бідарі́, немов дикі осли на пустині, вихо́дять на працю свою, здобичі шукаючи, — степ йому хліба дає для дітей.
Жнуть вони на полі чужому й збирають виноград у придавлених;
На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,
Нагі ночують люде, не маючи чим одягтися, нї вкритись на студенї;
на́го ночують вони, без одежі, і не мають вкриття́ собі в холоді,
Мокнуть на дощах з гори, туляться попід скелями.
мокнуть від зливи гірсько́ї, а засло́ни не маючи, скелю вони обіймають.
Рвуть вони од грудей сироту, вбогих закладами граблять.
Сироту́ відривають від перс, і в заста́ву беруть від убогого.
Вони змушують їх блукати нагими, без одежі, й голодних — годуватись (збіраним) колоссєм;
Ходять на́го вони, без вбрання́, і голодними носять снопи́.
Між мурами бють (нещасні) олїй про них, топчуть (грозди) в точилї, та й смагу терплять.
Хоч між му́рами їхніми ро́блять оливу, то́пчуть чави́ла, — та прагнуть вони!
У містї стогнуть люде, душа гублена квилить, а Бог сього не боронить.
Стогнуть люди із міста, і кричить душа вби́ваних, а Бог на це зло не зверта́є уваги.
Є між ними й вороги сьвітла, що не знають шляхів його, й не ходять стежками його.
Вони проти світла бунту́ють, не знають дорі́г Його, і на сте́жках Його не сидять.
Досьвіта встає убийник, вбиває бідного й нужденного, а ніччю стає злодїєм.
На світа́нку встає душогу́б, замордо́вує бідного та злидаря́, а ніч він прово́дить, як зло́дій.
Темряви й те око жде, що до перелюбок ласе; говорить: нїхто не побачить мене, — та й вид собі закриває.
А перелю́бника око чекає смерка́ння, говорячи: „Не побачить мене жодне око!“ і засло́ну кладе на обличчя.
В пітьмі підкопуються в доми, що по днинї собі їх запримітили; сьвітла вони не хотять знати.
Підко́пуються під доми́ в темноті́, замика́ються вдень, світла не знають вони,
Бо густа тьма — се їх ранок, із мороком дружні вони, люба їм пітьма да страхи.
бо ра́нок для них усіх ра́зом — то те́мрява, і знають вони жахи те́мряви.
Такий є легкий собі — хоч би й поверх води. О, проклята доля його на землї! Нехай і не бачить дороги садів виноградних!
Такий легкий він на пове́рхні води, на землі їхня частка прокля́та, — не ве́рнеться він на дорогу садів-виноградів.
Посуха й спеки пожирають, хоч би й снїжну воду; оттак безодня — грішників.
Як посу́ха та спе́ка їдять сніжну во́ду, так шео́л поїсть грі́шників!
Нехай відцурається такого матерня рідна утроба; нехай лакомляться на нього черви; нехай загине про його память; мов та деревина, нехай зломиться беззаконник!
Забуде його лоно матері, буде жерти черва́ його, мов солодо́щі, більше не буде він зга́дуваний, — і безбожник поламаний буде, мов де́рево!
Він гнобить бездїтну, що не роджала дитини, й вдовицї не чинить добра.
Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра́.
Він і дужих перемогає силою своєю; він устає, і нїхто не певний життя свого.
А міццю своєю він тягне могутніх, — коли він встає, то ніхто вже не певний свойо́го життя!
А Бог подає йому безпеку, — він же ж на те й вповає — та очі його (Бога) видять таких поступки.
Бог дає йому все на безпе́ку, і на те він спира́ється, та очі Його бачать їхні доро́ги:
Піднялись вони високо, — та ось і нема їх; падають і вмірають, як кожний на сьвітї, й неначе колоссє, стинаються.
піді́ймуться трохи — й не має вже їх, бо понижені. Як усе, вони гинуть, — і зрі́зуються, немов та колоско́ва голо́вка.